Буває,
що земля з-під ніг тікає,
руйнуються підвалини й мости,
а Ти мене тихенько обіймаєш
і кажеш ніжно:
— Ну, давай, лети!
Я вся тремчу від розпачу і страху:
— А що, як сил не вистачить мені?
О, Боже, я не вмію, я невдаха,
я вниз впаду і розібʼюсь на дні!
А Ти говориш лагідно, та твердо:
— Я крила дав тобі не для землі,
літати — це твоє життєве кредо,
хай навіть часом у густій імлі.
Це Я розбив усі твої опори,
щоб ти злітала вище, до небес,
це Я, буває, допускаю горе,
щоб ти шукала мій голгофський хрест.
Все необхідне є в Моїх долонях,
а в небі — дім для тебе золотий.
Цей світ у злі вмирає і холоне,
а ти небесна, ти увись лети…
31.07.24
©️ Остаповець Оксана
#поезіяКсю
59
25
18
3
1
1August 1, 2024 2.7K 16 41
