10
Добі+Даша
У Добі та моєї подруги Даші з Запоріжжя був повний метч ще до знайомства: Даша боїться собак, особливо чорних — бо в дитинстві її вкусила чорна собака. А Добі боїться людей і найкращою стратегією вважає кусати їх щоразу, коли вони рухаються. Така гармонія заворожує.
Коли Даша вперше приїхала до мене за життя Добі (два роки тому), я думала, шо буде катастрофа. Ну власне майже вона і була — бо Добі тоді вижив Дашу з ліжка, і їй довелось спати за зачиненими дверима на кухні. Якщо точніше, то на підлозі під смітником. Хоча в розповідях спільним друзям пізніше Даша іносказатєльно називала це «під раковиною». Але все ж під смітником.
Тоді і в кілька наступних Дашиних приїздів Добі кидався на Дашу, щойно вона ворушилась, а іноді і навіть коли не ворушилась. Просто у Добі ніби є (чи я обережно сподіваюсь, що був) ліміт на те, скільки часу він може витримати вдома людину. Звісно, Добі був на повідку весь час, і я тримала його, коли Даша йшла в туалет, на кухню або просто хотіла нахилитись, щоб взяти щось з пуфіка (Добі таке не любить). Я обожнюю, коли Даша приїздить, але це сильно вимотувало.
В останні кілька тижнів за неочікуваним збігом життєвих обставин Даша майже весь час у Києві — і живе у мене. Коли вона приїхала вперше у цій серії приїздів, я бачила, що Добі впізнав її (востаннє до цього вони бачились в листопаді). Не те, щоб він довірився Даші всім серцем, але ніби одразу поставився більш снісходітєльно.
В якийсь момент мені здалось, що Добі прийняв Дашу достатньо, щоб зняти повідок. Я зрозуміла це по тому, що коли вона виходила з ванної, заходила в кімнату або просто рухалась (все це Добі не любить), він гавкав, біг до неї, пригав, але не кусав. Ну іноді торкався її руки зубами, але це вже великий прояв прийняття в світі Добі — торкатись зубами, але не кусати.
Трохи пізніше я, правда, зрозуміла, що все ж маю контролювати їх взаємодію в такі моменти. І стала кликати Добі до себе або на місце і давати йому смаколик, який треба жувати кілька десятків секунд, коли Даша заходить в кімнату або пересувається нею. Але все це без повідка! Добі жує смаколик, з усіх очей слідкує за кожним Дашиним рухом, але сидить спокійно.
Думаю, Добі навіть полюбив Дашу — бо вночі він зазвичай спить на ній. Даша, яка в житті з тварин бачила тільки мальтіпу Мішу нашої подруги, не в захваті від того, що на ній сплять 11 кг, а щойно вона встає, роблять вигляд, що між ними нічого не було. Але терпить — бо, як вона любить казати, вибору немає.
Ми навіть придумали жарт. Ввечері я кажу Добі: йди лягай на тьотю Дашу, їй потрібно шось важке, інакше незвично. І Добі йде
