В цій історії багато букв і багато чутливості.
На березі Дніпра брат з дружиною будували дачу по формі передньої часті коробля, було багато мрій про ранки з кавою і видом на річку, про те як будемо збиратись попаритись в бані, про те яким буде сад. Для брата батько замовив виноград на посадку. Я не дуже розбираюсь в винограді. На лозу потрібно було чекати...за цей час почалась війна, брат пішов добровольцем і в січні 23го загинув на Бахмуті. А по весні прийшла лоза.
Ми вмовили батька посадити її у себе. Та в скорому часі не стало і батька.
Марганець постійно під обстрілами майже знищений. Я попросила батькового друга викопати лозу і передати моєму другові на Закарпаття, а свого друга спробувати зберегти її.
Сергій не відразу зміг дістатись будинка, не раз поїздка зривалась через роїння дронів. Енергодар під окупацією, тож там узкі влаштували навчальну базу, до Марганця сім кілометрів і вони влаштовують охоту на цивільних.
Та в решті решт виноград був викопан та переданий. Ніхто не знав що з того буде. Викопаний в неправильний для нього час, неправильно викопаний і все наче максимально не так.
Далі, я просто опублікую повідомлення свого друга, яке отримала сьогодні.
---------
Привіт. Буде багато букв.
І ось настав той день, за який ми боролися понад два роки: дозрів виноград із лози, яку привезли з Марганця. Це наш перший врожай.
Саджанці приїхали дуже хворими й виснаженими, тому два роки не плодоносили. Навесні вони нарешті вперше зацвіли, але вдарили сильні, геть не притаманні нашій місцевості морози. Досвідчені виноградарі знову казали, що діла не буде. Але ми вирішили що чого б це не коштувало, вони мають дати бодай один врожай. Ми вклали купу сил, часу та енергії і зробили це! Наші ВПО (внутрішньо переміщені особи, а точніше — внутрішньо переміщені виногради) все-таки прижилися й рясно вродили. На фото перші грона, які ми зрізали сьогодні.
Мене неймовірно зворушило те, як кожен кущ відображає характер людини, на честь якої названий. Імена дав коли тільки приїхали. Нічого не знаючи. Просто дивлячись на них і розкладаючи по ямкам дав імена.
Кущ Олексій-старший. Найстаріша лоза, яка зазнала найбільших ушкоджень і від хвороб, і від заморозків. Але в останній день перед сильним похолоданням лоза опустилася до самої землі. І це врятувало її від вимерзання. Хоча верхня частина повністю вимерзла, кущ із останніх сил відновився й виростив одне, але дуже велике гроно! Це єдиний білий виноград серед усіх.
Кущ Олексій-молодший. Дуже гарний, сформований за всіма правилами кущ із трохи пізнішим терміном дозрівання. Він теж сильно постраждав від перших морозів, але те, як він захистився від наступних, мене просто вразило: всього за 7–10 днів кущ випустив густе листя (яке зазвичай з'являється аж наприкінці весни) й щільно прикрив ним усі грона! Особливо бережно він закрив два крайніх — ті, що ростуть ближче до кущів «Ксюшка» та «Альона».
Тобі це нічого не нагадує? Виноград ще зелений, але кущ чітко зберіг свою силу й ідеальну форму.
Кущ Ксюшка. Сильний і самостійний. Він сам краще знає, як і куди рости. Тут не я командую, а він.
Кущ Альона. Мабуть, найцікавіший. Вона терпіти не може сонце та спеку й постійно тягнеться в тінь. Наче підв'яжеш усе за підручником, сформуєш лози, встелиш мульчу... Приходиш за кілька днів, а вона вже все переробила! Виплила лоза в іншу сторону або взагалі скинула підв'язку. Росте куди заманеться, аби тільки не туди, куди планував я. Все хаотично, гілки розкинуті, й обов’язково робить це в останній момент перед дощем чи вітром. Жодній формовці чи обмеженням не піддавалася. Але при цьому найурожайніша! Довелося навіть пасинкувати, щоб не перевантажити. Сам кущ дуже схожий на кущ Ксюшку. Просто як дзеркальне відображення. Справжні сестри!
Я тоді ще до кінця не усвідомлював усієї цінності цих моментів і зараз дуже шкодую, що не фотографував увесь цей шлях від самого початку.
---------
Ця історія настільки сильна, зворушлива і в ній так багато всього. В ній і міцні родинні зв'язки і щира дружба. Я лишу її без висновків, об'єднаючи одним словом - любов.
10
