Критика чистоти списків використаних джерел
У вчорашньому критичному пості Фундації "Де Юре" про Расіма Бабанли в частині критики його академічних напрацювань, мене особливо зворушила фраза "Задали питання про російські джерела". Далі на цьому не акцентують, і ніби й проблеми нема, але осад залишився.
Що-ж - як людина яка писала дисертацію в 2010-2013 роках скажу, колеги, що це був зовсім інший Інтернет і доступ до джерел. Навіть "Право України" в ті часи було захищене "пейволлом", не кажучи вже про інші "Вісники університетів провідних наук", які були просто недоступні. Доступ до бази Heinonline вперше в Україні з'явився з моєї ініціативи в 2017 році в УКУ. А вимоги до кількості джерел існували, і російських чи радянських було просто більше. А у вузькоспеціалізованих темах (як моя) - могло бути просто критично більше.
Це - дуже привабливий і простий спосіб репутаційно "зрізати" людей, але, м'яко кажучи, методологічно неправильний.
Бо тоді вже можна згадувати дисертації, де в списку джерел є класична праця Азаров М. Податки - плата за цивілізацію. Урядовий кур`єр. 2002. № 202 (31 жовтня). C. 4-8.
І я таки розумію чому вона там була - часи були такі.
9August 12, 2026 223 1
