Про реформу адвокатури
На сусідньому каналі вийшов реалістично-песимістичний пост щодо змін в адвокатурі.
Останні 2 роки я дещо дотичний до теми реформування, але мій настрій схожий, хоч і аргументи інші.
Ключова проблема цієї спроби реформування, як на мене – відсутність масового внутрішнього запиту зсередини адвокатської спільноти (якщо констатувати, що вона існує). Давайте відверто – для адвоката-судовика з обласного центру (а це хребет і, ймовірно, найбільш велика частина адвокатури), кілька тисяч гривень і кілька просканованих QR-кодів на рік не є чимось настільки стресовим, щоб народжувало бажання вимагати змін.
Я не очікую, що такий запит і з’явиться зараз чи після війни: суспільство втомлене настільки, що очікувати ентузіазму і запалу до змін, як це було в 2014-2017 роках не варто. І не думаю, що будуть якісь різкі рішення, які б змінили цей настрій.
І саме тому політично я не розумію непроведення виборів в чинному форматі до адвокатського самоврядування вже четвертий рік як: вони б не призвели до змін, звісно, за винятком персональних ротацій.
Як наслідок, реформа адвокатури, станом на зараз, це питання кількох десятків людей з одного боку і ще кількох десятків з іншого. До того ж ті, хто працюють в напрямку змін не об’єднані, вихідці з різних середовищ, із різним, що нормально, баченням тих чи інших питань.
В цьому контексті лише вимоги європейської інтеграції, фактично, є єдиним реальним важелем для просування змін. Але й тут варто чекати як далі: чи уряд внесе законопроєкт про реформування до Ради, де він буде підвішений, але це буде зараховане за «виконання вимог Європейської комісії і Дорожньої карти». Чи, все ж, буде політична воля Брюсселю і Банкової дотиснути це питання.
І, що головне, яким на виході буде зміст цих змін.
"Change? Change? Aren't things bad enough already?" Lord Salisbury
June 25, 2026 230 1
