Так, вона не була багатослівною, втім нам всім варто з більшою повагою ставитись до Гріха Хтивості.
Іронічно, та до чого ж людяна демониця.
Я впевнений, що ви чули про неї, як про ту, хто допоміг не одному шукачу пригод, не одному поселенню, та що там, не одній державі!
Вона завжди допомагала тим, хто потребував цього, якщо чесно, я скучив за нею, як і за своїм братом, Гріхом Гордині, втім зараз не про це.
Аня з перших днів будівництва Станиславівщини допомагала нам.
Її вклад в наше місто неможливо переоцінити.
Якби не вона, можливо ми б тут й не жили...
Чому?
Ха! Дерево під яким ми сидимо, так, саме це, як виявилось, має особливу силу.
Коли розвідники, після слів Ані, пішли взнавати, що ж за дерево таке, та про що взагалі говорила Хтивість, вони, пішовши на південь, побачили велетенське старе дерево, чимось схоже на дуб.
Чим ближче до нього приближались розвідники - тим сильніше розколювалась їх голова.
Вже тут було зрозуміло, що джерело проблеми знайдене.
На кроні було лише з десяток листочків, а в розколотому стовбурі, ніби з останніх сил, світячись, пульсував великий плід даного дерева. Першою думкою було спалити дерево до тла. Втім, з повагою до Ерки, з вдячністю за всю допомогу, обговоривши між старійшин, було прийняте рішення - дерево будемо рятувати, адже не просто ж так, Гріх Хтивості сказала нам саме про це.
Спалити його вона могла б й сама, як це й часто робила з іншими проблемами, що турбували як нас, так і інших шукачів пригод, з якими вона стикалась на свому шляху.
Вона не казала як вирішити проблему, а власноруч робила все, рятуючи одне життя за іншим. І так, іноді випалюючи для цього ВСЕ! на свому шляху. Що ж, ми все ж демони і всі маємо таке бажання іноді, та рідко його втілюємо, живемо ж в цивілізованому світі, еге ж ?
Отже, не зважаючи на біль, на знемогу, ціль була покладена і жителі почали діяти. З допомогою Ані, спершу привели дерево в норму, очистивши його корені на глибину в 20 блоків до низу, потім зробили базу для цього ж коріння, закривши його від протягу й сонця, що часто тут аж надто бушували, стіною.
Стіна вийшла розміром з зовнішній мур міста, а корені тепер були наче в теплиці, крізь вікно якої можна було подивитись на їх стан.
Дерево відновилось, листя розрослось, а разом з цим й зникли проблеми зі здоров'ям жителів міста.
Того дня у місті було свято. Люди виходили на вулиці, прославляючи Аню, а згодом, оскільки загроза сонця вже не виглядала такою смертоносною, вирішили звести місто й на другому березі.
Через рік, дерево почало приносити плоди. Так, такі ж, як той плід, що був й є в стовбурі й досі, втім яким здивуванням було те, що дерево приноситиме їх своїм корінням!
Плоди світились навіть зібраними, їсти їх не було можливо, через свою щільну структуру, та наші архітектори придумали їм нове, особливе використання.
Ви можете побачити їх усюди в місті, на кожному мурі, де він, в середині нашого символа-герба, освітлює шлях перехожим.
І за кожним з них стоїть історія. Історія про Гріха Хтивості, що допомогла жителям залишитись тут, що дала змогу місту вижити та продовжувати процвітати на Землях Конфедерації.
Повернувшись з війни з ворогами Конфедерації, дізнавшись про усі події, що відбувались під час будівництва міста, я подарував сестричці елітний маєток одразу поруч зі статуєю Матері, у місці, яке щиро вважаю найкращим серед усіх можливих нашого міста. Містяни ж, вирішили відкрити єдину кав'ярню у нашому місті, на головній площі, яку назвали в честь Ані.
Її портрети ви теж можете бачити в маєтках Станиславівщини, вона тут є радим гостем, як особисто для мене, так і для кожного жителя нашого міста.
Аве Гріху Хтивості!
Аве, сестричко!
Що ж, поважайте Аню, а поки - пора йти, виглядає так, наче насуваються хмари, а у нас якраз запланована трапеза. Підемо пішим ходом, тунелями,- так буде навіть швидше.
