Історія починається ще тоді, коли варварські набіги на Спавнові Землі стали нестерпними.
Боги кожного разу прикладали свою руку до відновлення знищених поселень, втім Вищою Радою Конфедерації було прийнято рішення про Велике Переселення та евакуацію більшості населення Конфедерації.
Ми не могли більше втрачати людей, як і не хотіли отримати гнів наших Богів через надто часті прохання крізь молитви про відновлення.
Приблизно в той же ж час, я, переродившись Гріхом Гніву, вирішив звести нове, величне місто в честь нашої Богині.
Коли ми вперше висадились на цю землю, цей каньйон одразу приглянувся двом членам Конфедерації, очевидно мені, адже ми зараз сидимо тут з вами, але також й Василю, втім Фіолети одразу відчули неладне та вирішили поселитись неподалік, одразу звівши перший у Всесвіті й єдиновірний Храм Матері Демонів, наче шукаючи захист Матері від потенційних загроз. Ні, Фіолети були хорошими воїнами, втім від невидимої небезпеки мало хто міг оборонятись щитом й мечем.
Ми ж, тоді ще Франківці, поспішили розбити намети, адже люди були виснажені довгою дорогою, місце було миловидним, а пейзажі просто вражали.
І так, ми тоді не прокомунікували потенційну загрозу з Гріхом Гордині, адже ні вони, ні ми, зовсім не розуміли її джерела.
То ж до чого тут дерево?
Поселившись тут, кожен житель, без винятку, від малого до старого через деякий час відчував дивну слабкість, мігрені, втрату сил, особливо після того, як сонце зійде з-за горизонту.
Спершу думали на сонячні удари, тому почали зводити тунелі, адже сонце тут й справді не щадило нікого.
Також звели продуману водяну систему що пронизувала усе місто, щоб кожен житель міг вмити обличчя й руки під час спеки.
І хоч ми й збудували стільки тунелів, що можна було пройти крізь усе місто, слідуючи лише підземним шляхам - та проблема все-одно залишалась.
Станиславівці, навіть ті, хто днями не відчував на собі сонячного проміння, все ще занепадали.
Деякі містяни вже почали забувати про звичайне життя та адаптувались до постійних проблем зі власним здоров'ям. Втім декого це все ж цілком зводило з розуму.
Одного дня, коли я та наші найкращі воїни були поза містом, вирішуючи проблеми з ворогами Конфедерації, в місто знову прибула Гріх Хтивості, вона вкотре привезла з далеких земель так потрібний для будівництва призмарин. Демонічна сутність не відчувала ніяких проблем на собі, була як завжди стійкою, сильною, та, звісно ж, як це й відповідає Хтивості, просто достобіса красивою.
Вона вперше побачила таку кількість людей Станиславівщини занедужавшими.
Поставивши магічні коробки з сировиною призмарину на склад, вона безслівно зникла кудись на кілька годин, повернувшись ж, сказала лише три слова :
'' Потрібно врятувати дерево ''.
3
3
1
1
1June 29, 2026 122 1
