Отож...
Якось, коли ми разом з Ярославом планували нову ферму для нашого, на той момент ще зовсім молодого, поселення Франківщини, близько берега у човні пропливали два молодики.
Їх історії вражали своєю інтелектуальністю, ну, чи псевдоінтелектуальністю, втім вони так жваво перестрибували з теми на тему, так галасували, що змоги не послухати їхніх розмов просто не було, та й вбіса цікаво було ж послухати те, про що говорили ці диваки.
Верещали вони, правда, так, що здавалося ніби їх чує весь Всесвіт...
Тут і історія, і економіка,і культура, і політика.
Вау! Я був щиро вражений, тож лише й чекав моменту встрянути в розмову з своєю, звісно ж всім потрібною, думкою.
Але тут вони зчепились у темі релігії!
Тоді, коли люди вірили лише в діаманти та чудернацький незерит...
Один з них кричав про Богиню, інший про Бога.
«Пф, фанатики» - подумав тоді я.
Розмови перейшли в аргументи, аргументи в суперечку, суперечка ледь не в бійку, але зі зброї кожен з них мав лише по палиці, та й один з них, ніби зовсім не вміючи битись, просто кидав нею в суперника. Не те що не влучав, не докидав навіть, вона просто жалюгідно падала поруч... Син Степана кидав пір'ям, та й тим влучніше за нього. Не завадило б йому пройти курс молодого бійця Франківщини, навчився бодай хоча б чогось, втім грець із ним.
«Богиня Юка, Богиня Юка, Богиня Демонів!!» - ніс дурню один з них.
Інший ж кричав щось про єдиного істинного, настільки чистого, що аж первісно білого кольору бога Патрона.
Вересканили так, що не помітили як врізались в берег нашого маленького села.
Вибравшись на берег, ми пригостили одного з них морквою, іншому принесли вже зажареної картоплі, якої, на щастя, того року вродило вдоста. Врожайний був рік...
Тож запросив їх до ватри, навколо якої лежали щойно повалені дерева. Так і всілися ми втрьох на зруб берези, почали теревенити.
Розпитав я їх про тих їх Богів, поспілкувались ми й на інші теми, та й відпустив тих козаків, давши їм провізії у дорогу.
Так до чого це я?
Сидимо ми зараз тут з вами під покровом Матері, з вірою в серці, нас тут немало зібралось і кожен з вас увірував у Чотирьох, та ніхто з тих, хто присутній тут, не знає, що ця віра не з'явилась нізвідки.
Кажуть, що те, в що ми віримо, згодом реалізується, стає істиною, нашою реальністю.
Тож чи повірите ви мені, що цю віру, нашу віру, нам принесли саме тих два хвацьких парубки, можливо навіть ще раніше, ніж самі Боги з'явились у наш світ?
Звісно, зараз легко вірити, коли ви бачите своїх Богів ледь не у людській подобі, крокуючи, чи пролітаючи серед нас, смертних, чи напівсмертних істот...
Тими чоловіками у човні були саме вони *показує рукою з помітними шрамами на два портрети з п'ятьох, що висять вище інших на стіні цього бару*.
Саме так, любі друзі, саме так я й познайомився з моїм щирим другом Енеєм та вже братом тепер - Василем.
То чи змогли б ВИ повірити аж настільки, щоб ваша віра стала реальністю ?
3
3
2
1June 16, 2026 168 1
