Кілька днів тому Росія вбила в Києві українську вайшнаві Наталію Григор’єву.
Вона була у власному домі. Уламок російської ракети пробив стіну і смертельно влучив у неї.
І ця трагедія для мене має ще один, особливо болючий вимір.
Наталія була послідовницею Немі Бгактіведанти Махараджа. Люди, які знали її ще з 2018 року, згадують, як вона приходила до центру «Роза», служила разом з іншими відданими, їздила на фестиваль, де проповідував Немі Махарадж, і наскільки щиро вона про нього турбувалася. Одна з вайшнаві згадує її слова на тому фестивалі:
«Нам потрібно тут захистити Махараджа, я думаю».
Мене дуже зачепла ця проста фраза.
Українська віддана хотіла захистити свого духовного вчителя.
А хто захистив її?
Я зараз не про ракету.
Я про інше – про моральний захист. Про здатність духовного лідера стати поруч зі своїми учнями тоді, коли їхню країну прийшли вбивати.
У 2023 році ми вже зверталися до Немі Махараджа. Серед нас були його українські послідовники, які пам’ятали, як у 2022 році він підтримував їх, коли вони переживали російську окупацію під Києвом. Ми розповідали йому про війну, про становище українських вайшнавів, про поширення проросійських і відверто шовіністичних наративів у вайшнавському середовищі.
Ми просили зовсім не про політичну агітацію.
Ми просили духовного лідера дати моральну оцінку агресії, підтримати українських вайшнавів і засудити виправдання війни всередині самої вайшнавської спільноти.
Спочатку ми отримали згоду на таке звернення.
А потім Немі Махарадж поговорив зі своїми учнями – зокрема з Крішнашараном прабгу, Олегом Торгалом, та іншими – і відмовився.
Саме тоді з’явилися повідомлення, фрагменти яких я показую у цьому відео.
Я хочу, щоб вони залишилися тут повністю, тому що пояснювати мотиви Немі Махараджа замість нього немає потреби. Він пояснив їх сам.
Ось перше повідомлення:
«Я маю великі сумніви щодо всього цього проєкту з публічною заявою про війну. Від самого початку ніщо не переконувало мене, що це хороша ідея.
Люди, які хочуть, щоб я зробив публічну заяву, – це люди, яких я не знаю, і вони не знають мене. Їх не цікавить моя харі-катха, але вони хочуть, щоб я висловив свою позицію щодо війни.
По-перше, якщо я це зроблю, це означатиме, що я більше не зможу їздити до Росії. Крім того, якщо в якийсь момент у майбутньому росіяни отримають суттєвий контроль над Україною – що вкрай небажано, але не неможливо, – я також не зможу приїжджати в Україну. Це величезний ризик, і я не бачу користі від того, щоб на нього йти.
Наскільки я розумію, ідея приблизно така: зараз є віддані, які відчувають, що їхні лідери ними нехтують. Якщо я один серед лідерів зроблю заяву про війну, ці віддані можуть прийти до мене.
Але з якої причини вони прийдуть? Ким я буду для них? Якщо я висловлюся про війну, чи означає це, що я перебуваю у свідомості Крішни? Чи означає це, що я справді є автентичним духовним лідером? Я так не думаю.
І якщо вони згуртуються навколо мене через те, що я висловився про війну, чи означає це, що вони справді є духовними послідовниками? Знову ж таки, я так не думаю.
Старші, розумні та відповідальні учні дуже наполегливо радили й просили мене не продовжувати цього. Поки що я дослухаюся до цієї поради.
Мені шкода, якщо це вас розчарує. Якщо комусь потрібна порада, вони можуть поговорити зі мною або написати мені особисто».
А ось друге повідомлення:
«Ви знову повернулися до тієї самої теми.
Моя особиста позиція така. Передусім, особисто для мене очевидно, що вторгнення – це звірство. Будь-яка розумна людина здатна це побачити.
Тоді який сенс у тому, щоб саме я особисто це заявляв? Кому потрібно почути це саме від мене?
Віддані ІСККОН хочуть, щоб я це сказав, але мої учні та громада в Rosa з цим не погоджуються. Вони кажуть, що в цьому немає сенсу і що мені, як міжнародному проповіднику, недоречно ставати на чийсь політичний бік, навіть коли одна зі сторін очевидно дуже сильно неправа.
