У своїй праці дослідник черепів стверджує, що головний, справжній давньоєгипетський тип належить до європеоїдної раси й становить окрему «єгипетську форму» всередині неї. Ця форма має доволі усталений вигляд незалежно від соціального стану, про що йшла мова у минулому пості. У своїй вибірці зі ста давніх черепів Мортон фіксує 49 «єгипетських», 29 «пелазгічних» (умовно греко–європейських), 6 «семітських», 5 змішаних, 8 негроїдних і лише 1 чисто негритянський, роблячи висновок, що понад чотири п’ятих усіх зразків належать до «незмішаної європеоїдної раси», а негроїдний компонент є лише обмеженою домішкою. Пелазгічні та семітські форми черепа він трактує як споріднені європеоїдні варіанти, що нашаровувалися на давнє єгипетське ядро внаслідок міграцій і завоювань (азійські, грецькі, римські впливи), але не змінювали його «расової основи». Негроїдні та негритянські типи він пов’язує переважно з ввезенням рабів із Нубії та глибшої Африки, вважаючи їх вторинним елементом, який частково відбився у вигляді змішаних типів, зокрема серед коптів, у яких, за його словами, «чорна» домішка часто доволі помітна. У новіші часи, на його думку, до цього давнього шару домішався арабський елемент, що особливо помітно у формуванні феллахів — арабо–єгипетських селян, яких він розглядає як найменш змішаних прямих нащадків стародавнього населення долини Нілу.
Їхні голови, — зауважує пан Лейн, — мають гарну овальну форму, лоб середнього розміру, не високий, але зазвичай помітно опуклий; очі глибоко посаджені, чорні й блискучі; ніс прямий і радше товстий; рот добре сформований; губи дещо повніші, ніж зазвичай; зуби особливо гарні, а борода зазвичай чорна й кучерява, але рідка». Вони мають жовтуватий відтінок шкіри й загалом є міцними, добре складеними людьми. Не може бути жодного сумніву, що феллахи є сумішшю арабського стоку зі старим сільським населенням Єгипту, — сумішшю, що починається переважно із VII століття нашої ери (640 р.), коли сарацини під проводом Амра завоювали країну й відокремили її від Східної Римської Імперії. Постійний приплив арабського населення відтоді й донині мусив більшою чи меншою мірою змінити риси попередніх мешканців; і все ж, як запевняють нас Жомар та інші, феллахи Верхнього Єгипту й тепер вражаюче подібні в усіх відношеннях до фігур на монументальних розписах і скульптурах. «На вигляд люди з території Есни, Омбоса, Едфу чи околиць Сельселе, — здається (щоб запозичити образ одного з найзнаменитіших сучасних авторів), ніби фігури з пам’ятників Латополіса, Омбоса чи Аполінополя Великого зійшли зі стін і спустилися в сільську місцевість.
❏ З праці Семюеля Джорджа Мортона «Черепи Єгипту, або спостереження щодо єгипетської етнографії, засновані на даних анатомії, історії та монументальних пам’яток» (1844)
#епістема_расології
