Чому ми, будучи язичниками, використовуємо християнське літочислення?
Часто ми можемо спостерігати, як деякі язичники, не бажаючи мати нічого спільного з християнами, вигадують власні системи літочислення, котрі, як правило, зрозумілі лише їхньому вузькому колу. З одного боку це виглядає як лицемірство, адже в світському житті вони продовжують використовувати таке ненависне ними літочислення від початку era vulgaris. З іншого боку, на мою скромну думку, таке явище є дуже шкідливим, адже ці люди всього-навсього вигадують собі заміну модерного часу, можна сказати «міняють шило на мило», замість того, щоб вчитись відчувати час традиційний.
Лінійний час можна порівняти зі стрілою, яка рухається від початку до певної мети, цією метою може бути «царство небесне» у християн чи розвиток науки та цивілізації у атеїстів. З точки зору Традиції така модель - це профанація сакральних циклів.
Для традиційного суспільства характерним є саме циклічний час, бо час - це не історія, а повторення архетипу. Традиційна людина живе не в історії, а в світовому ладі (космосі), у вічному «тепер», в якому завжди присутній початок світу. Для циклічного часу характерним є твердження, що «минуле віджило, майбутнє ще не настало, а теперішнє миттєве», приймаючи для себе таку парадигму, ми розриваємо звʼязок з вічністю і кожен момент нашого життя втрачає сакральну глибину.
Саме тому, якщо ми дійсно хочемо наблизитись до трансцендентного, ми повинні не плодити симулякри, а вчитись жити в Традиції.
Звісно ж, почати варто з міфів, мотиви циклів представлені в античній, індійській, словʼянській, скандинавській міфологіях. Менші цикли ми можемо відслідкувати в колі року, вивчаючи і проживаючи солярні свята та їх вплив на нас. Ще значніше на більшість людей впливає місячний цикл, котрий є ще меншим. Ну і не забуваємо про класичне, але дуже актуальне «пізнай себе», адже наше життя і все, що в ньому відбувається, становить собою цикл.
Ще однією важливою складовою повернення до Традиції є обряд. Можливо, варто уточнити, що мається на увазі не розкладання китайських кристалів навколо парафінової свічки, а обряд як спосіб повернення до міфічного початку світу, щоб знову і знову оживити його силу. Як відомо, кожен обряд відтворює космогонічний міф (в нашому випадку - Першожертву Рода), на обряді ми не пригадуємо минуле, а переживаємо його знову і знову в теперішньому часі як в вічному циклі. Під час обряду ми виходимо за межі історії, час для нас стирається, капище стає центром світу, а момент «зараз» перетворюється на «завжди», тобто таким чином ми досягаємо вічності, що стоїть понад часом. Таким чином на обряді ми не просто щось робимо, а відновлюємо світовий лад, повертаємо себе і світ до витоків, де все ще не розділене на «до» та «після» та наближаємось до Богів.
#традиція
