Регулярні масовані обстріли не регулярніші за Божу любов!
Поділюсь з вами дивом, яке супроводжує нашу сімʼю протягом усієї війни.
Для когось це здасться дрібницею, а я під час кожного обстрілу і після нього дякую Бога.
Приблизно друга година ночі. Черга вибухів. Будинок тремтить. В міжкімнатні двері ніби хтось стукає? Ні, гатить! На балконі трошки дуже сильно не мирно розгойдується система для сушки білизни. Металеві планки вітаються одна з одною, видаючи характерний звук, який відлунює в моїй тахікардії.
Давід здригнувся. Розплющив очі. Подивився на мене. Посміхнувся. Подивився на пляшку з сумішшю. Посміхнувся ширше. Взяв пляшку. Декілька заспокійливих рухів губками, і він спить. Похитування будинку він сприймає як заколисування. Вибухи — давним давно знайома колискова.
Знову черга вибухів. Я встаю. Ненавиджу, коли потрібно вставати під час вибухів. Завжди страшно, що вийду з кімнати, а коли захочу повернутися — не буде куди. Але згадую про відчинене вікно на кухні. Треба зачинити. Чекаю повідомлення в моніторингових групах «поки не фіксується», і йду зачиняти вікно.
В спальню не заходжу. У хлопців є дивовижна здібність — спати під вибухи, але прокидатись від моєї раптової появи.
Поки не заходжу.
Атака триває. Вибухи все ближче. Не можу заспокоїтись. Беру Давіда. Він розплющує очі. Бачить мене. Посміхається. Посміхаюсь у відповідь. Перша посмішка за ніч. Справжня посмішка, не нервовий сміх. Притискаю його до грудей і йду до хлопців.
Заходжу в кімнату. Разом зі мною «заходить» чергова порція сусідських вітань. І я з жахом помічаю два відкритих вікна.
Металеві планки сушарки бʼються одна об одну. В кімнаті гримить набагато гучніше, ніж в усій квартирі.
На ліжку в позі зірочки мирно сплять Кіка і Вілька. Вілька посміхається уві сні. Кіка бурмоче щось незрозуміле про машини. Він часто говорить крізь сон. Я вже тягнусь за телефоном, аби зафіксувати це диво. Та вчасно зупиняю себе.
Ті, кого не здатні розбудити вибухи, дуже легко прокидаються від раптової появи мами.
Зачиняю вікно. Сварю себе, що не зробила цього раніше. Дякую Богові, що сни наших діток залишаються непорушними.
За мить на небосхилі–дивані зʼявляється третя зірочка.
Кидаю матрас біля дивану. Лягаю. І вимикаюсь. Чи то від виснаження, чи то беру приклад з дітей — не важливо!
Важливо лише те, що Божа турбота регулярніша за регулярні атаки!
44
19
13July 2, 2026 1.3K 6 7
