Отже, опіка.
Це був тривалий шлях до рішення, яке б не назвав імпульсивним, чи невиваженим. Більше року підготовки, збору документів, проходження курсів, отримання рекомендації, обмусолювання усіх можливих сценаріїв та думок, постійне спілкування зі своєю малою і зрештою - все.
За пропозицією служби у справах дітей та домовившись із поточною опікункою - ми вирішили, що дитина мала погостювати у нас тиждень, після чого приймалося б кінцеве рішення. Власне, так і відбулося.
За цей час я зрозумів, що якщо і вивезу у фізичному плані (їжа, догляд, майно, базова довколо-дитяча рутина), то однозначно не вивезу внутрішнє у довгострокову історію, де усі вибудовані думки на цю тему просто розбились. + коли я мав би стати мостом між своєю сестрою та новою дитиною - я не міг присвятити цьому так багато часу, як би було потрібно - десь через його нестачу, десь через робоче, десь через нагромадження власних проблем. Тому, хоч мені й вдалося влити дівчинку у нашу рутину й побут за цей час, я не зміг достатньо взяти під контроль усі процеси, аби зберегти комфорт для кожної із сторін. Результатом стало те, що і моїй малій було неприємно без значимої на те причини.
І це на тих умовах, що мені призначили ледь не найбільш вдалий варіант - сімейну, не дуже травмовану дитину, яка не мала досвіду трешу та дитячих закладів. Хоча, такий варіант я свідомо озвучував й розглядав для себе, як і прописувалось в рекомендаціях. Було б інакше - найбільш вірогідно сталася б капітальна дурка або б все просто вирішилось на етапі живих зустрічей (тут ми, до речі, бачились тільки один раз, перш ніж забрати до себе, все інше - відеодзвінки).
Інше питання - обставини, де місцеві органи у її місті навіть не говорили з дитиною та не розповідали щодо явища опіки, як такої, та й процесів довкола неї. Цього ж не зробила й опікунка, тому за бажанням самої дитини розповів їй про всю матчасть цієї системи. Не мені робити висновки, але дуже сумно за ту малу, коли у неї є дві дорослих сестри, хрещена, тітка, з усіма адекватні і досить теплі взаємини (як мінімум, з почутого), а віддавати збирались бозна куди.
Практично - говорив зі службою, аби зупинитись на варіанті, де якщо все ж таки ту малу зніматимуть з опіки й ніхто з рідні не погодиться, то взяти до себе на проживання до моменту знаходження сім'ї, яка б взяла на повноцінне всиновлення/опіку. А-ля, патронат.
Та й таке. Я досі не розумію, як класифікувати цей досвід і чи вважати його за вагому помилку, але однозначно в коліно собі вистрілив. Врешті решт, хоча б усе відбулося й завершилося достатньо органічно, аби не наробити лиха, закрити для себе це питання і все ж стати резервним проміжним варіантом для тієї дитини. Хоч і сподіваюсь, що з такою кількістю живої рідні не доведеться доходити до цього варіанту. Лишається підіймати свою малу і себе, а там якось пропєтляєм😶🌫️
