Почну з камінг-ауту: я не люблю читати детективи. Відки ця нелюбов проростає я толком пояснити не можу, але, ймовірно, з дитинства, коли мені не зайшли пригоди Шерлока Голмса...
Але, наприклад, репортажний міні-серіал журналіста Дмитра Фіоніка "Маніяк поміж нами" про серійних маніяків в Україні та групу експертів, котрі на них полювали я обожнюю. Здається, щось таке тепер називають трукраймом, але той цикл матеріалів був насправді головокрутно цікавим. Шкода, що ніхто його тепер не може прочитати...
Те, що роман Роберта Джексона Беннета "Затруєна чаша" опирається на класичний детективний сюжет, мене не злякало, позаяк розслідування тут відбувається в фантастичному сеттингу з ну дуууже оригінальною світобудовою. У відгуках пишуть про біопанк і якщо експраполювати те, як зазвичай виглядають світи в інших фантастичних піджанрах — стімпанку, дизельпанку, кіберпанку, то щось-таки в цьому є. Найближчими, за відчуттями та атмосферою, до того, що відбувається з живим світом у першому романі циклу "Тінь Левіафана" мені видаються повістини Т. Кінгфішер з промовистими назвами "Те, що тривожить мерців" і "Те, що бенкетує вночі".
"Затруєна чаша" не просто мені сподобалася: якби я вмів не спати вночі щоби читати, то я би прочитав цей роман не зупиняючись і тоді впорався би за дві доби. А так мені довелося читати на ходу, за обідом і навіть в оті дванадцять хвилин електричкою, коли я, зазвичай, просто лінуюся виймати книгу і просто тупію в смартфоні.
Складно навіть пригадати, коли мене аж так захоплювало читання — можливо "Колонія" Макса Кідрука у шпиталі після поранення на початку 2023 року, або "Аркан вовків" і "Тенета війни" Павла Дерев'янка ще до великої війни. Одним словом, я прочитав "Затруєну часу" на одному диханні і трішки навіть прифігів від цієї місцями жаскої, але страшенно цікавої і красивої фантастичної пригоди.
Починається все з типового детективного епізоду, коли молодий асистент слідчої Дініос Кол прибув до шляхетського маєтку, де має оглянути місце злочину, в також зібрати і закарбувати всю інформацію про убивство, щоби передати її своїй ексцентричній шефині. Злочин виглядає незвично і жахливо — жертва померла у страшних муках від того, що з неї проросло дерево...
У Ханумській Імперії панує і процвітає особливе ставлення до живого світу, рослин, сільського господарства. Біотехнології сягнули нечуваних висот, плоди на деревах світяться у темряві, гриби очищують повітря, а люди отримують "щепи" подібно до того, як у нашому світі в саду на дичку прищеплюють сортову грушу або яблуко. Так різні службовці Імперії набувають різноманітних надприродних підсилень — бачити у темряві, запам'ятовувати все побачене, нелюдську фізичну силу, здатність до складних підрахунків тощо.
У той самий час вояки тут озброєні мечами і носять обладунки та шоломи, а вся Імперія відгороджена від моря трьома рядами велетенських мурів — для захисту від левіафанів — чудовиськ колосального розміру, що виповзають з моря щойно починається "вологий" сезон і намагаються прорватися вглиб материка, знищуючи все на своєму шляху...
Автор не має багато часу, щоб пояснювати дивний світ, в якому відбулося це жахливе вбивство деревом, бо події підхоплюють героїв книги разом з читачем і у тряскій кареті спішно везуть в бік першого ряду мурів — крайнього від моря, де епідемія загадкових смертей потребує уваги слідчої Анаґосу Долябри, чиїми аналітичними здібностями доведеться захоплюватися уздовж всього роману. В тим часом світ, в якому галопом несуться події, поступово проростає в уяві читача, бубнявіє, опуклюється і оживає...
"Затруєна чаша" — це чудова, смачна, динамічна, яскрава історія розслідування жахливих злочинів в загадковому, химерному світі. Злочинів, які люди вчиняють з огидно банальних причин.
Ось таке воно — одне з найбільших задоволень у світі живих, коли прочитана історія настільки захоплює, що перед тим, як розгорнути продовження, ручки аж трусяться і млоїть в кістках... 💚
16
12August 21, 2026 2K 4 12
