це нормально, в свої 22
зустрічати світанки не вдвох —
бо не кожен ранок
має бути поділений навпіл.
деякі світанки —
це тихі розмови з собою,
коли ти дивишся,
як небо повільно вдягає світло,
і ловиш себе на тому,
що вперше за довгий час
тобі не хочеться тікати
від власних думок.
це вік, коли ти ще вчишся
не плутати любов із звичкою,
це нормально починати день
без чиїхось обіцянок,
бо інколи найкраща обіцянка —
та, яку ти даєш сама собі:
бути чесною,
не віддавати себе тим,
хто не готовий тебе берегти.
в 22 ти відкриваєшся світу
і коли ти стоїш перед ранком
сама,
це не про самотність —
це про силу.
про шлях, який тебе формує.
про серце, яке ще вміє вірити,
але вже вміє і берегти себе
деякі ранки
створені тільки для тебе,
щоб ти навчилася
любити своє «до»
і не боятися свого «після».
це нормально, в свої 22
зустрічати світанки не вдвох —
життя не зобов’язане
подавати тобі історії
у форматі «разом».
інколи твій ранок —
це плейлист,
який знає про тебе більше,
ніж деякі люди.
у 22 ти тільки вчишся
не триматись за тих,
хто не тримається за тебе.
вчишся відпускати без драми,
закривати гештальти без текстів,
вибирати себе без пояснень.
і знаєш що?
саме в ці моменти
ти стаєш собою більше,
ніж тоді, коли хтось поруч.
бо в кожного «після»
є своє «до».
і твоє «до» — це ти:
з твоєю музикою,
несказаними мріями,
невидимими боями,
з твоєю силою в тиші,
яку ніхто не бачить.
а поки —
це нормально, в свої 22
зустрічати світанки соло.
це не про самотність.
це про етап.
про ріст.
це історія саме про себе,
яка зараз пише свою основу,
щоб потім не загубитися у чужій.
Rima. M
22
4
2
1December 11, 2025 888 1
