Продовження допису вище про дрон Scaleout 👆
Важливий нюанс для точності: людина заздалегідь визначає критерії цілі та параметри місії до запуску, а пілот зберігає можливість перехопити керування. Тобто автономна саме фінальна фаза розпізнавання і наведення, а не вся місія від початку до кінця.
Виглядає як майже ідеальний дрон для сучасної війни. Але тут є одне дуже велике "але". І український досвід його чудово демонструє.
Коли ми говоримо "дрону не потрібен зв'язок" це ще не означає "РЕБ йому більше не страшна". Бо зв'язок з оператором лише одна з залежностей. Є ще супутникове позиціонування: GPS, Galileo, BeiDou. І саме з ним починається набагато складніша проблема.
Більшість класичної автономії будується дуже комфортно: я знаю свої координати → знаю координати точки маршруту → лечу до неї → знаходжуся біля координат цілі. Якщо потрібна дуже висока точність додаємо RTK і отримуємо сантиметрове позиціонування. Саме тому так красиво виглядають цивільні шоу сотень дронів та багато робототехнічних демонстрацій.
А тепер переносимо цю систему на реальне поле бою. І вмикається РЕБ. Супутниковий сигнал можна заглушити. Ще гірше, його можна підмінити, тобто змусити приймач повірити що він знаходиться зовсім в іншому місці. RTK тут теж не магія: він уточнює базовий сигнал а не замінює його.
І це те з чим Україна живе вже роками. Reuters описував як масове застосування засобів глушіння на українському фронті регулярно призводить до втрати керування дронами. Саме тому дедалі більше систем переходять до захоплення цілі оператором з подальшим автономним наведенням на останній ділянці навіть після втрати радіоканалу.
Але це вирішує лише половину проблеми. Можна прибрати оператора. Можна прибрати відеолінк. Але дрону все одно треба якось зрозуміти де він знаходиться.
І ось тут починається справді цікава інженерія. Замість простого супутникового позиціонування потрібно будувати щось на кшталт: інерціальний вимірювач руху, оптичний потік, visual-inertial odometry, зіставлення з рельєфом, карта, комп'ютерний зір на борту.
Тобто дрон уже не повинен постійно питати супутники де він. Він має дивитися на землю, дороги, будинки, лісосмуги, рельєф і сам оцінювати своє переміщення. Наприклад: я не знаю свої точні координати але знаю що від останньої відомої точки пролетів 600 метрів на північний схід.
Інерціальний вимірювач дозволяє це робити але поступово накопичує похибку. Visual odometry зменшує проблему але теж помиляється. Тому періодично потрібна абсолютна прив'язка: побачили дорогу → розпізнали характерний перехрест → зіставили з картою або супутниковим знімком → скоригували своє положення.
І саме це на мою думку набагато цікавіше за черговий YOLO на Jetson. Маленька модель детекції на embedded GPU сьогодні вже не магія. Справжній виклик — пройти кілька кілометрів без супутникового сигналу, без оператора, без стабільного зв'язку, не накопичити критичну помилку позиціонування, знайти потрібний об'єкт і замкнути на ньому контур керування.
До речі сама Scaleout у технічному описі згадує похибку позиціонування супутникового сигналу як одне з джерел помилки. Тобто навіть у їхній архітектурі питання стійкої навігації нікуди не зникає.
Тому фраза "зв'язок не потрібен, отже РЕБ безсила" звучить красиво але технічно неправильна. Правильніше сказати: РЕБ яка глушить канал керування стає значно менш ефективною. А проблема супутникового позиціонування залишається.
І можливо саме українська війна сьогодні найкраще показує куди насправді рухається автономна робототехніка.
🔔 ПІДПИСАТИСЯ
10
4
322 вересня 2026 р. 316
