Якщо ми подивимося на всесвітній досвід, то війни пам’яті — це звична річ. Люди мають від природи певну войовничість, яка допомагала нам виживати. І ось в умовах нової ери «інтернет-війн» ця вроджена агресивність знову виходить на поверхню.
Наприклад, Монголія. Якщо ви не знаєте, то у них шанують Чингісхана як національного героя. Для багатьох інших народів він був негативним персонажем, завойовником. Для Русі Монгольська імперія була страшним лихом.
Також нещодавно казахські еліти заявили, ні багато ні мало, що їхня держава — це спадкоємиця Золотої Орди. Ми сміємося з московитів за їхню ординську сутність, а казахів усе влаштовує.
Іншим прикладом є Японія. У них є відомий храм Ясукуні, де поховані полеглі бійці за державу та імператора. Серед них — військові злочинці найвищого рівня. Сусідам, корейцям, це дуже не подобається, але японцям байдуже. І не скажеш, що японці — це відстала, недорозвинута нація. Держава має багато чорних плям часів Другої світової війни.
Батьком модерної Туреччини є Ататюрк, який проводив люту вестернізацію авторитарним шляхом. Але він задушив автономію курдів, проводив їхню асиміляцію. Ататюрк прагнув сформувати одну турецьку націю. Займався кривавими розправами над повстанцями. І майже кожна друга вулиця названа на його честь.
З європейських прикладів — Норвегія. Вікінги у них — це національний міф, як у нас козаки. Але ким були вікінги? Видатними рейдерами, піратами, вбивцями, торговцями і найманцями. І нічого, прогресивна Норвегія прекрасно себе почуває. Правда, Норвегія не є частиною Європейського Союзу. Мабуть, через це жахливих кровожерливих нордів не пускають туди. Я дуже сумніваюся, що поляки будуть надсилати претензії. Адже вона відразу стане донором спільного бюджету, з якого харчується і Польща.
Свої скелети у шафі є й у Франції. У них культова постать — Наполеон. А для інших народів він є завойовником і поневолювачем, через якого загинуло чимало людей.
Інший приклад — це Ірландія. Їхніми борцями за свободу була Ірландська республіканська армія. Це жорстка ліва організація, яка мала марксистську ідеологію. Вони у боротьбі за незалежність не гребували жодними засобами. Вбивства цивільних, яких вважали манкуртами, катування, викрадення, теракти і багато інших «веселощів». Про поляків і так уже писано-переписано. На Балканах там одна історія складніша за іншу. Є наші індоєвропейські брати — балти, у яких був схожий рух «лісових братів». Теж не були всі вони білими та пухнастими. І, мабуть, нації, які пройшли такий шлях, можуть зрозуміти нас. І ці історії можна продовжувати, поглиблювати, уточнювати.
Таких «Ісусів Навинів» хоч греблю гати у кожного народу. Якщо пошукати, то буде вкрай важко знайти білосніжних державних діячів та рухів. Де є мілітарна історія, там усюди будуть жертви.
Можна, наприклад, забути і знеславити своїх предків. Занедбати тевтонських лицарів. Чи знести пам’ятники першовідкривачам. Але потім у вас ніхто не захоче воювати за ту державу. Власне, для нації одне з найстрашніших проклять — це забути своїх предків, героїв. Можна відмовитися від будівництва національних держав, але це важлива передумова того самого європейського добробуту. І тільки цей наріжний камінь руйнується, то тріщини видно по всій будівлі.
Інша справа, що можна, визнаючи їхній вклад у боротьбу за свободу, вказувати на контексти, мотивацію і вади. Адже не можна людей рівняти до янголів, які підпорядковані Богу.
