Прокрастинація стосується лише людей які відповідальні і не хочуть робити щось хуйово. Відповідальні та виснажені необхідністю постійно робити вибір люди.
Прокрастинація має природу неможлитвості робити вибір. Через просто перевтому, через не закриту потребу побути вітерцем і нюхати ківточки, і йти в безпеці тою стежкою, якою хочеш, а не якою треба - ти виснажуєш функцію вибору. (так буває коли людина довго живе в режимі виживання)
І це приводить до того, що кожна наступна нова точка вибору стопорить і заморожує.
Коли втомлений і не повний сил, можеш при новому виборі не все врахувати і тоді доведеться мати справу з наслідками, яких можна було б уникнути і от від цього відповідальна людина і завмирає і прагне втекти, адже сигнал з середини - зупинись бо потім буде ще важче, коли розгрібатимеш наслідки. ( бо відповідальна людина знає, що впряжеться знову, що не кине).
Душа прокрастинатора чекає нагоди відпочити, щоб мати можливість зробити більш осмислений, а отже і досконаліший вибір. Вона шукає в кожній втечі-прокрастинації шанс на відновлення сил - та марно, адже енергія, що вже піднялась на закриття задачі вже нікуди не дінеться. Енергія тисне, вірніш - це ти сам на себе тиснес, кажеш: “роби!”. І ідея ідеальності яка втобі, тобто теж ти сам собі кажеш: “ні, зачекай тут втома” і втікаєш в відосік. (чи шо там)
Це точка конфлікту, де примиренням є нова ідея - прийняття неідеальності - що недосконалий процес краще ніж ніякий.
Так, не завжди, проте бувають випадки, коли ніяк інакше вибратись не можливо. Коли тільки криво збита драбина є шлях з ями, бо по ніякій - ти не вилізеш, а по цій зможеш, хоч вона і криво-недосконало зроблена і ти спіткнешся поки будеш вилазити, зате вона таки існує і дає опору.
Тож, виходить, змусити себе от в цій точці ТАКИ робити свої, хоч і недосконалі, вибори - це і є воля долати прокрастинацію. Робити вибір (і діяти згідно цього вибору) - це і є долати лінь.
А втілювати цю волю в дію - це я б назвала б- співпрацювати з собою.
