А куди це я така красива пішла на Літу?😁
В одна дуже старовинне і особливе місце Києва.
Від Свято-Миколаївського храму на Татарці «Пам’яті жертв Чорнобиля» (до речі, ПЦУ) іде кудись вниз звивиста вулиця з бруківкою. Це Смородинський узвіз — колись найкоротший шлях з Татарки на Куренівку, який вів тут людей ще до того, як збудували Подільський узвіз.
Ями в асфальті, в яких навіть Тьомин Пиріжок колись застряг, у 2024 році таки закатали в новий асфальт. Але тепер під ним опинилися і струмочки Смородини-ріки, яка, за легендою, розділяла світ живих і мертвих (та, я знаю, що офіційно вважається, що то не та Смородина, але спочатку доведіть, де тече інша!)
А ще тут є Змієва печера. Офіційна назва — Смородинська, але в народі її називають Кирилівською та Змієвою — остання назва пов’язана з легендою про двобій Кирила Кожум’яки зі Змієм. Можливо, тому що ця печера має звивисті низькі коридори, наче їх прорив великий змій.
Вік печери сягає часів неоліту — кінець 4–3 тис. до н. е. — і вважається вона найстарішим штучним підземеллям Києва.
Насправді це не одна печера, а ціла група з близько 20 підземних споруд у схилах яру.
У 1876 р. археолог Володимир Антонович виявив 15 печер поблизу Кирилівського монастиря та ще одну групу біля узвозу.
Склепоподібні галереї висотою ~2 м і шириною ~1,2 м розходяться в різних напрямках; у них було знайдено знаряддя праці, черепки посуду епохи міді-бронзи, кістки тварин і риб.
Швидше за все, виникли печери як схованка або культове місце носіїв трипільської культури.
Ще була легенда, що десь поруч Мазепа сховав свої скарби — тож місцеві печери скарбошукачі розворушили ще до XX століття. А в роки Другої світової тут ховалися учасники антинімецького підпілля.
Вхід у печеру раптово розширили — дорослій людині тепер можна залізти всередину на карачках, а не повзти на пузі до головної зали.
…Але мені здається, що Змій досі дрімає десь там у глибині. І охороняє Київ. А люди, як завжди, просто нічого не зрозуміли. Тож досліджуйте печери обережно, щоб не потурбувати його.
#хтонь_Дорогожицька
