ВАТИКАН ПО-ЧОРНОМИРДІНСЬКИ
Я в жодному разі не ставлю під сумнів канонічність та легітимність екскомуніки, яку Ватикан 2 липня 2026 року оголосив щодо шістьох єпископів Братства св. Пія Х (FSSPX). Але інші аспекти цієї ситуації викликають у мене смуток та глибоке розчарування.
Справа в тому, що в Пояснювальній записці до Декрету про оголошення екскомуніки, яку опублікував Дикастерій віровчення, йдеться також про відлучення усіх священників FSSPX та усіх вірних, хто «формально приєднується до Братства» (п. 2).
Звичайно, там є посилання і на канонічні норми, і на документи Магістеріуму ще часів св. Йоана Павла ІІ, але кардинал Фернандес не врахував головного: пояснювальна записка не має самостійної юридичної сили, оскільки за своєю природою вона тільки розʼяснює те, що міститься в Декреті. А в самому Декреті немає ані слова ні про екскомуніку священників, ні про екскомуніку мирян.
Випереджаючи коментарі в стилі «Ти що, вже й каноніст?», скажу, що я спеціально передивився інтервʼю з відомим американським каноністом о. Джеральдом Мюрреєм, який має ступінь доктора канонічного права, здобутий у Папському Григоріанському університеті в Римі. Його фаховій думці я довіряю.
Отже, о. Мюррей та інші правники наголошують, що Пояснювальна записка не має юридичної сили накладати або розширювати канонічні покарання, якщо цього немає в самому тексті Декрету. Ба більше, якщо з єпископами ситуація чітка і зрозуміла, то на яких підставах автоматична екскомуніка оголошується священникам? Який саме публічний схизматичний акт вчинив кожен окремий клірик Братства?
Але і це ще не все. Пояснювальна записка стверджує, що сповіді та шлюби, уділені священниками FSSPX, віднині є недійсними (п. 3). Проте цей документ не може скасувати чинне Папське розпорядження. Для цього потрібен новий окремий декрет Папи Лева XIV, оскільки свого часу Папа Франциск офіційно наділив священників Братства повноваженнями відпускати гріхи у таїнстві покаяння (Misericordia et misera, 12) та засвідчувати шлюби (Лист Ecclesia Dei від 27.03.2017 р.).
Крім того, канонічне право автоматично надає юрисдикцію будь-якому священнику для сповіді у разі смертної небезпеки або якщо вірний, не знаючи про санкції, накладені на клірика, добросовісно вважає, що священник має на це право (кан. 144). Це — фундаментальний принцип «Ecclesia supplet» (лат. «Церква доповнює»), який Ватикан до уваги не взяв.
Отже, що ми маємо на виході? Дійсні екскомуніки для шістьох єпископів FSSPX, але юридично сумнівні санкції для священників та мирян Братства.
Спостерігаючи за цим, мені спадає на думку тільки одне питання: невже в нинішньому Ватикані не залишилося фахових каноністів, здатних уникнути таких елементарних помилок? Ну невже кардинал Фернандес не міг проконсультуватися зі спеціалістами, перш ніж підписувати документи?
А ще більше мене дивує, що Папа, який сам є фахівцем з канонічного права, не помітив явного ляпу. Чи він наосліп довірився компетенції Фернандеса?
Насправді, вся ця ситуація — чергове підтвердження кадрової деградації ватиканських структур, що стрімко набрала обертів за часів Папи Франциска, коли на ключові позиції у Ватикані нерідко ставили людей, які за своїм інтелектуальним та професійним рівнем цим посадам не відповідають.
Згадується, як свого часу св. Йоан Павло ІІ призначив кардинала Ратцинґера префектом Конгрегації доктрини віри — саме того кардинала, який його час від часу досить різко критикував, але у той же час був невимовно глибоким теологом та по-справжньому непересічною особистістю.
Призначати на ключові посади своїх компетентних критиків — приклад зрілого і сильного керівництва. Але за Папи Франциска, здається, головний акцент було поставлено на персональну лояльність та готовність виконувати «лінію партії».
Часи змінилися, і тепер на найдраматичнішому повороті історії Церкви Ватикан видає акти, які суперечать один одному, чим ще більше заплутує вірних.
Як колись казав Чорномирдін: «Хотіли як краще, а вийшло як завжди».
#una_sancta
