Dreich

Майже рік тому крізь Стіну Вічного Шторму пройшла наша флотилія. Тридцять кораблів. З сотні.

Решта - потонули, повернули назад чи загубились.

Перші спроби висадитися закінчилися невдачею. Чорний туман чи попеляста смуга почала зводити людей Армади з розуму. Видрані у себе ж очі, відгризані пальці та пошматований розум.

Ті хто повернулися розповідали історії, що бачили когось в тумані. Не монстрів і не дикунів. Людей з плямистою шкірою та незрозумілими пристроями, що розривали наших розвідників, снаряди, що летіли хоч і повільніше кулі, але слідували за ціллю будь-куди. В попелястому тумані хтось є. І вони не хочуть пускати нас на континент.

Але нам треба знайти прохід. На самому березі недостатньо ресурсів для Армади, а наші запаси тануть.
Уцілілі лайнери, крейсери, глайдероносці ми скували ланцюгами в одне плавуче місто і дрейфуємо біля континенту, про який ніхто до цього не чув. Клепані корпуса, іржаві ланцюги, солоний вічний дощ та люди.

Люди з різних націй, які були на межі чергової війни, тепер застрягли на довше ніж очікували. І дороги назад вже немає. Шторм не випустить.

Скуте Місто вже біля року дрейфує за Межею.

Сіль, іржа та металевий запах твоєї каюти повільно стирають пам’ять про минуле життя.

У Армади немає можливості повернутися через Стіну вічного шторму. Є лише континент, вкритий чорним туманом та зловіщі стовпи диму.

Попередні спроби висадитися закінчилися тим, що майже половина зійшла з розуму, інших було вбито чи поранено, чи вони зникли безвісти.

Пройшов майже рік очікувань.

Спостережень. Спроб вибратися.

Але обережність вичерпалася разом із водою. Прийшов час діяти.

Ти - той, кого відправляють. Розвідник, першопроходець, людина з переліку "шестеро підуть, троє повернуться".

Час вдягти старий армований кожух та брати до рук свій надійний карабін.