«Драма» – на мою думку, чудове, хай і менш отруйне, ніж попередні роботи Борглі, кіно.
Причому тут фабула сатири проростає з мелодраматичної колізії, що перетворює деконструкцію не на вирок, а на привід до непростої розмови про те, що сучасним інститутом шлюбу керує не менш збочена логіка, ніж інфлюенсерами (Syk Pike) та горезвісною культурою скасування (Dream Scenario).
Імовірно, на місці Зендеї хотілося б побачити когось з більш рухливою мімікою (а так – її легко затьмарює та сама Алана Гаім), але тут вона щось на кшталт Лори зі знаменитого фільму Премінґера: варто їй лише озвучити те саме шокуюче одкровення, як друзі піддають її ханжеському остракізму, наречений починає інтерпретувати почуте за Фрейдом, й навіть на самому заході ключова драматична подія стається лише тому, що її дії та вчинки неправильно витлумачили.
Тобто Борглі розкриває дуже дискомфортний парадокс, коли особистісне принципово невіддільне від роздутих політичних «прогресивних» дискурсів. Цей колективний невроз утілює вже грандіозний, без дурнів, Паттінсон, однак витягнута через нього патологія так чи інакше екстраполюється на всіх героїв і ситуації.
Скажімо, чи прирівнюється намір до результату – хай то зрада, чи недомовка (починаючи з брехні ще на етапі знайомства?), чи здоровенний скелет у шафі, що здер із себе м’ясо типового підліткового максималістського бунту? Наскільки коректно підганяти культурні норми іншої людини під свої (чудова лінія з діджеєм)? І чи є бодай найменший сенс вбудовувати любовний ідеал у межі сформованої соціумом ідеології?
Таким чином, на мою думку, ключовими для постановника є не перегуки з Альбером Камю, а ще одне влучне зіставлення індивідуальної та суспільної моралі, де остання семантизується через парад найсолодших тостів і промов, хореографічно вивірених танців і таких самих натягнутих, як усмішки для фотографій, очікувань від свого партнера.
Ну а той факт, що дія, яка починається з відсилки до Лінча, у фіналі знаходить у собі сили подарувати глядачеві м’яку втішну ноту під «Випускника», видає не компроміс, а багаторазово згадувану тут широту погляду – й лише вона одна, за Борглі, якраз і здатна знову з’єднати розбиті біля вівтаря серця.
9
5
2April 15, 2026 189 1
