по мотивах вчорашніх публікацій, заголовків та цитат
месіанство (або месіанізм) - це переконання у тому, що окремий лідер, політична сила, соціальна група чи навіть держава мають особливу, виняткову місію врятувати країну, суспільство або світ.
у політиці месіанство проявляється тоді, коли хтось починає вважати себе носієм єдино правильної істини та єдиною силою, здатною провести необхідні зміни, а всіх інших - перешкодою на цьому шляху.
ключові ознаки політичного месіанства:
- переконання у власній винятковості та особливому праві визначати майбутнє держави;
- поділ суспільства на “правильних” і “неправильних”, “добро” і “зло”;
- переконання, що заради “великої мети” допустимо відступати від права, процедур та демократичних інститутів;
- виправдання будь-яких засобів необхідністю виконати свою “історичну місію”;
- несприйняття критики, альтернативних поглядів і політичної конкуренції.
небезпечним є не саме прагнення до реформ чи змін.
небезпечною є віра у те, що лише одна людина, одна партія чи одна група людей знає, як правильно, а тому має право діяти без належних стримувань і противаг.
саме тому політичне месіанство майже неминуче породжує:
1. узурпацію влади.
якщо існує лише один “рятівник”, то будь-яка опозиція оголошується ворогом, який заважає порятунку держави.
2. культ особи.
поступово підтримка замінюється безумовною вірою у непогрішимість лідера.
3. руйнування інститутів.
парламент, президент, виконавча влада, засоби масової інформації та інші демократичні інститути починають сприйматися не як елементи системи стримувань і противаг, а як перешкоди.
4. політичні репресії.
будь-яка критика оголошується саботажем, а незгода - зрадою.
5. суспільний розкол.
месіанська політика не шукає компромісів, адже той, хто вважає себе носієм абсолютної істини, не визнає права інших на іншу позицію.
історія неодноразово доводила: держави руйнують не лише ті, хто прагне їх знищити.
не меншу небезпеку становлять ті, хто щиро переконані, що лише вони знають, як всіх врятувати.
