Перед повномасштабною, звела мене доля з добрим дядьком. Мені шабашку добру підігнали тоді. Треба було зварювальника професійного. Роботи багато було. З ранку до вечора. Коли ганяли з ним кавель в перервах, він за ато розпитувал, за добробати, та взагалі про війноньку.
І якось підвозив мене цей козарлюга, за два метри зросту й два шифонера завширшки додому та й каже, кажу тобі чесно, я зассал йти воювати. Ось нічого не можу з собою зробити. Дикий страх. Але, постійно хлопцям допомогаю...
Прийшла повномасштабна. Він в той же день пішов добровольцем. Поранення нехиле отримав...
В п'ятнадцятому, пам'ятаю, до нас один горець приїхав в роту. Сказав, що про війну узнав, коли з гір спустився до цивілізації. Він буйволів пас. Ні зв'язку ні новин там де він жив немає геть. Узнав, що лапті з нами воюють, зібрався та поїхав...
Був в нас дядько в роті. Вже за полтос далеко віком. Сам зі Львівщини. При мирняку ні за яких умов не хотів в Україні жити. Жив довгі роки вже в Європі. Як лапті полізли на Донбас, одразу до добробату приїхав приєднався...
Історій таких можу пару сотень розповісти.
Бізнесмени, колишні менти, хулігани, вчителі вищої категорії, вчені, звичайні роботяги, іноземці... Але всі з "яйцями".
Радує, що доля зводила частіше зі справжніми.
Я впевнений, що справжній той, хто не дав задню. Це головне. Бо, від примазаних піздаболів реально паяє. До люті.
А коли встав до лав чи то добробатів, чи тро, чи до війська пішов, пофіг. Головне, що сам.
Вітаю справжніх! Честь Побратими!
16
3March 14, 2026 276
