Про етимологію та семантику «сну» і «сновидіння» у давньогрецькій літературі
У давньогрецькій мові не існувало одного універсального слова, яке однаково позначало б і фізіологічний стан сну, і побачений уві сні образ, і пророче сновидіння. Для цього використовували кілька лексем: ὕπνος, ὄναρ, ὄνειρος та ἐνύπνιον, семантичні межі між якими змінювалися залежно від епохи, жанру й авторського контексту.
Насамперед ὕπνος означає сон як фізіологічний стан, тобто протилежність неспанню. Уже в Гомера Ὕπνος постає не лише як явище, а й як персоніфіковане божество – брат Смерті: Ὕπνος καὶ Θάνατος, «Сон і Смерть» [Hom. Il. 14.231; 16.672].
Етимологічно ὕπνος пов’язують із праіндоєвропейським коренем **swep- / sup- – «спати». До тієї самої групи належать латинське somnus, санскритське svápna- — «сон», давньоанглійське swefn та слов’янські форми, споріднені з дієсловом спати. Грецька форма, ймовірно, походить від давнього утворення *sup-no- [Chantraine, P. Dictionnaire étymologique de la langue grecque, s. v. ὕπνος; Beekes, R. Etymological Dictionary of Greek, s. v. ὕπνος].
Від ὕπνος утворено слово ἐνύπνιον: буквально – «те, що перебуває уві сні», від ἐν, «у», та ὕπνος, «сон». Спочатку воно могло позначати будь-який образ або переживання, побачене сплячою людиною. Саме звідси походить назва Арістотелевого трактату Περὶ ἐνυπνίων – «Про сновидіння».
Арістотель намагався пояснювати сновидіння не як безпосередні послання богів, а як образи — φαντάσματα, що виникають унаслідок збереження чуттєвих рухів після припинення зовнішнього сприйняття [Arist. Insomn. 459a–462b]. Водночас у трактаті Περὶ τῆς καθ’ ὕπνον μαντικῆς – «Про віщування уві сні» – він окремо розглядає питання, чи можуть сни передбачати майбутнє [Arist. Div. somn. 462b–464b].
Іншою давньою формою є ὄναρ – «сон», «сновидіння». Це слово особливо характерне для поетичної та архаїчної мови. Воно нерідко протиставляється прислівнику ὕπαρ – «наяву», «у дійсності».
Так, Пенелопа в «Одіссеї», розповівши Одіссеєві сон про гусей і орла, говорить про дві брами сновидінь: одну – з рогу, іншу – зі слонової кістки. Сни, що проходять крізь слонову кістку, обманюють, а ті, що виходять крізь ріг, здійснюються [Hom. Od. 19.560–569]. У цьому епізоді обігрується співзвучність слів ἐλέφας, «слонова кістка», та ἐλεφαίρομαι, «обманювати», а також κέρας, «ріг», і κραίνω, «здійснювати».
Формула протиставлення сну та дійсності – ὄναρ і ὕπαρ – згодом стала майже прислів’ям. Порівняймо, наприклад, вислів Геродота: οὔτε ὄναρ οὔτε ὕπαρ – «ані уві сні, ані наяву» [Hdt. 7.16].
Етимологія ὄναρ залишається не цілком зрозумілою. Деякі дослідники намагалися пов’язати його з індоєвропейськими словами на позначення сну, проте переконливої реконструкції не існує. Роберт Беекес допускав, що слово може належати до догрецького лексичного шару [Beekes, R. Etymological Dictionary of Greek, s. v. ὄναρ]. П’єр Шантрен також наголошував на непевності запропонованих зіставлень [Chantraine, P. Dictionnaire étymologique de la langue grecque, s. v. ὄναρ].
Найвідомішою ж лексемою є ὄνειρος – «сновидіння», а іноді й персоніфікований Сон, який приходить до людини як посланець.
У другій пісні «Іліади» Зевс посилає до Агамемнона згубний сон:
βῆ δ’ ἄρ’ Ὄνειρος οὖλος ἐπ’ ὠκέα νῆας Ἀχαιῶν («Пагубний Сне, полинь до швидких кораблів ахеянських» [Переклад Бориса Тена]) [Hom. Il. 2.8].
Тут Ὄνειρος – не внутрішній психічний образ, а самостійна істота, яка приходить від божества, набуває подоби людини та передає повідомлення. У гомерівському світі сон може буквально «стати над головою» сплячого – στῆ δ’ ἄρ’ ὑπὲρ κεφαλῆς – і заговорити до нього [Hom. Il. 2.20; Od. 4.803].
Етимологія ὄνειρος, як і ὄναρ, дискусійна. Традиційно обидві форми розглядали як споріднені, хоча їхній точний словотвірний та історичний зв’язок не встановлено. Беекес вважав цілком можливим догрецьке походження ὄνειρος, тоді як Шантрен обережніше говорив про давню, але неясну структуру слова [Chantraine, s. v. ὄνειρος; Beekes, s. v. ὄνειρος].
Від ὄνειρος утворено:
– ὀνειρώσσω / ὀνειρώττω – «бачити сон»;
– ὀνειροπολέω – «перебувати у світі сновидінь»,
20
