***
написав би тобі якби тут було про що
а так тільки й лишається що варитись у несподіваній тривкості
зеленого кольору який ніяк не поступиться осені
а осінь тут дуже подібна
до нескінченного очікування на міжміський автобус
яке зрештою виявляється найкращим відрізком подорожі
не було чим зайнятися — тож щодня говорячи із місцевими
я принагідно вивчив мову старих:
мову бідкань і заперечень
мову підміни спогадів і понять
мову загострення хронічного болю й хронічного божевілля
раніше мене бісило
що я вічно мушу підлаштовуватись під когось
аби мене бодай розуміли — а ніхто ніколи
не заморочиться тим щоб зробити мені хоч трішечки не настільки нудно
а тепер ми з ними майже друзяки
хоч їх і дратує притік молодої крові в моїй особі — вони собі влаштували
тихе кубельце пропахле сухостоєм і корвалолом
санаторій де очищувальний вогонь за розкладом
де покаяння дозовано видають за вечерею
і хто допустив
щоб цей озброєний тип із неохайною бородою
теж опинився на їхній зміні?
напевно помилка у паперах
чи недобрий жарт знудьгованого чиновника
спершу демонстративно кривилися на мої татухи
й пересідали за інший стіл у їдальні
а тепер підходять стрельнути цигарок
і безсоромно провалитися в ностальгію на пів години
може воно і добре
що я не дотягнув до старості
не спізнав на собі
як крихкішають кості а біполярка яку досі вдавалось тримати в узді
ласує мозком намащуючи його на шершаві грінки психозів
а ще тут нестерпно багато русні
що власне очікувано — але ж руки сверблять розумієш
двічі пробував в них стріляти
але кулі проходять крізь напівпрозору плоть — якщо можна це називати плоттю —
і застрягають у стінах
а воно мало що не припиняє пиздіти
ще й паскуда до мене шкіриться
обіцяли за третім разом подовжити термін ще на сто років
тож тепер я чемний
хіба часом вилажу з кімнати через вікно
та спускаюсь мотуззям плюща щоб наснитись колишнім о другій ночі —
і хай самі розбираються було це жахіття чи еротичне марення
дуже хотів би мати тебе під боком
тобто не зрозумій неправильно — я тобі не бажаю зла
навпаки дуже зичу щоб минуло швидко й безболісно
шкода лишень що тебе навряд чи зашлють до нас —
хуй його зна що коїться в головах цих чиновників
за якою логікою вони розпоряджаються особовим складом —
але я все одно чекатиму
приходитиму на зупинку й дивитимусь чи не надʼїде автобус
чи не буде поміж старими твого пошрамованого лиця
аж допоки не станеться той що мене вивезе звідси
і хтозна що там на його кінцевій
буде смішно якщо просто тунель гарячого світла
а тоді знайоме пекуче повітря — й нагальна потреба кричати з відчаю
