Читаю «Мій тато був нацистом».
Розмови з дітьми Франка, Гесса, Герінга, Роммеля та Штауфенберга.
У книжці настільки багато цікавого й часом абсолютно неочікуваного матеріалу, що буду ділитися з вами окремими частинами в міру читання.
Перший герой — Ганс Франк і його син Ніклас (Ніккі) Франк.
Ніклас Франк — дуже цікавий персонаж сам по собі. Він не просто син одного з найбільш одіозних нацистських злочинців, який усе життя намагається осмислити спадщину свого батька. Він ще й письменник та журналіст: кілька років працював у Playboy, а потім багато років — у Stern. Він написав кілька книжок про свого батька і робить це надзвичайно жорстко — Ніклас не просто дистанціюється від Ганса Франка, а буквально люто його засуджує.
Щоправда, самого Нікласа за таку позицію теж часто критикують. В одному з епізодів він розповідає, що лежав і мастурбував, уявляючи, як вішають Ганса Франка, і отримував від цього оргазм. Ось така шокуюча форма ненависті до власного батька.
У цих розмовах є дуже багато цікавого, над якими справді є над чим подумати.
Ніклас показує Франка не як якогось безвольного чиновника, якого нацистська система просто затягнула у злочини. Навпаки — у Франка були можливості сказати «ні».
Наприклад, 1942 року він їздив університетами Німеччини й виступав за відновлення в Рейху чогось на кшталт конституційного права. Гітлер сприйняв це негативно: заборонив Франку публічні виступи в Німеччині та відсунув його від частини партійної роботи.
Він знав про злочини в Дахау і, за словами Нікласа, особливо обурювався вбивствами єврейських адвокатів — людей тієї самої професії, що й він сам. Але коли Гіммлер заборонив йому це розслідувати, Франк просто погодився.
І це, мабуть, одна з найважливіших речей у цій історії: він не був безпорадною людиною, яку змусили. У нього було безліч можливостей сказати «ні», відмовитися від посади, прикритися хворобою тощо. Але він цього не зробив.
Читаємо слова самого Франка-старшого, коли він був генеральним губернатором окупованої Польщі:
«Що буде після війни з євреями, поляками, українцями, росіянами та всіма іншими, хто тут мешкає, — це абсолютно все одно. На мою думку, нехай їх навіть перероблять на фарш».
Тут, щоправда, важливо зазначити: в оригіналі цитати йдеться лише про поляків та українців; згадки про євреїв і росіян є вже авторським розширенням.
Читати ці слова, коли знаєш, якою людиною Франк був поза політикою. Настільки добре освічений чоловік, який чудово грав на фортепіано, у молодості не пропускав жодної театральної прем’єри, цитував напам’ять «Фауста» Ґете, знав Шекспіра та багатьох німецьких поетів.
Коли Франка заарештували, в його кабінеті висіла «Дама з горностаєм» Леонардо да Вінчі, два полотна Рембрандта й одне Рафаеля — видатні твори мистецтва, які він привласнив.
І от саме ця суперечність — між освіченістю, культурністю, любов’ю до мистецтва і здатністю сприймати людей як щось, що можна просто знищити або «переробити на фарш», — залишає після читання дуже багато питань. Він сам казав психіатру у Нюрнбергу, що існувало два Франки.
Окремо цікаво буде подивитися, як поводяться діти інших відомих нацистів і як вони говорять про своїх батьків.
Чекайте наступну історію. Чи цікаво? Продовжувати?
