Вчора сталась дуже неприємна для мене ситуація. Я навіть не знаю, як це точно пояснити щоб було зрозуміло, але спробую.
В мене є клієнтка, яка років 8 тому зі мною тренувалась просто як із тренером.
Потім ми розходились, бо вона кидала тренування, не так давно вона повернулась.
Але повернулась вона вже до людини, яка будує систему, а не просто тренує. І моя умова була проста- я не продаю тренування. Я продаю систему.
Вона погодилась, але через тиждень підрахунку ккал вона почала зливатися. Записала голосове, в якому сказала: я не можу рахувати ккал, в мене починається якийсь ПТСР, я просто починаю змітати все що бачу. Мені не підходить підрахунок.
Я проаналізувала і одразу сказала, в чому помилка, а потім чітко зазначила: я працюю лише в системі. Якщо тобі не підходить мій метод і ти не готова йти в некомфортне - тобі краще знайти іншого тренера.
Вона відповіла: дякую, пиздюлі долетіли в правильному напрямку.
Це було 4 місяці тому. Всі ці 4 місяці вона рахувала ккал і відповідально скидала звіти, пішла в зал (починала з домашніх тренувань) та нарешті почала адекватно ставитись до свого тіла.
Ми налаштували контакт із тілом, якого не було раніше (було знецінення та пошук вад постійний).
І от вона викладає пост про те, як вона почала регулярно тренуватися. Я читаю його, а там..
«Я для себе визначила коридор калорій N, я знайшла тренера, і обрала зручний додаток для підрахунку ккал.
Тобто я залишилась просто тренером. А все інше виявилось її власними досягненнями.
І так, це в першу чергу її досягнення, але йог не сталось б без сильного наставника - бо в переломний момент вона б могла повернутися до зручного і звичного і нічого не змінити. Бо все вирішує система, а не лише тренування.
І я почуваюся знеціненною. Вона заділа мене за мою болючу точку - бо я вже давно не просто тренер.
Є дуже багато пластів в особистій роботі, яких не видно. В тому числі - стабільність та послідовність наставника. Бо наставник це та людина, що тримає тебе в системі, поки це не доведено до автомату.
А довести до автомату треба багато часу - більшість зіллється набагато раніше, бо зʼявляється оце: я можу.
Але це не кінець, це лише початок. Це частинка шляху довжиною в життя.
Напевно, є і моя відповідальність в тому, що я не доношу справжню цінність своєї роботи.
Отака хуйня, малята.
