Україні я багато разів присвячував рядки. Окремі пісні особливо:
Для танго потрібні двоє
Та пісню «Пʼєру…і місцю де ми виросли».
Мені пощастило побувати у різних куточках країни , за різних обставин. Хочеться, щоб ті хто будуть після мене через нашу творчість пізнавали справжню Україну, якою вона була в моменті, порівнювали з тим, якою вона стала. Хочу, щоб Вони знали, шо ми називали «своїм», як гордилися, у чому розкривали цінність «свого».
Я вже колись писав тут, шо коли усвідомлюєш «своє», то всередині тебе наче лускає замок і відкриваються нові, справжні грані особистості, які без прикрас та навʼязаних наративів ведуть тебе по життю. Ти перемелюєш матеріал, створюєш артефакти і лишаєш їх у вічності. Такої розкоші не мали наші предки.
У мені теж відкрилося багато чого, чому я дуже зрадів. Проте, з часом, я перестав відчувати радість. Для мене цей день про біль, випробування та жорстоку сюррелаістичну реальність. І мене вже давно мали б злапати росіянські культурні лапті, я давно міг би стати зрадойобом, «сміливцем» слухать на повну гучність нові треки єжи бубки чи ше якусь шляпу, міг би звалити і винести свій зад хоч на орбіту, але цей замок вже назад не закриється.
Цього року ще повиходять кілька класних треків з моєю участю. На мою думку, там рядки та образи найкраще говорять про мою любов та розкривають цінність пізнання «свого».
І ви теж слухайте, збирайте, передавайте — «своє». Є, друзі. Воно в нас є.
390
