☠️Тисячоликий✙Ніхто🇺🇦✡️ *ḱléwos n̥dhgʷʰitom☠️

Кажучи напрямець: Яначек усвідомлював, що народна культура не може існувати без релігії, що релігія — це не так низка доктрин, як звичка до поклоніння й відданості, і що смисл її — в тих практиках, що утверджують її у серцях людей. Якщо за нашими парадигмами пристрасті ми маємо звертатися до народної культури, то маємо також визнати, що пристрасть у ній залежна від релігійного контексту.

Щодо Шонберґа, то з його теоретичних праць очевидно, що у занепаді тональності він звинувачував як появу її погіршених популярних форм, так і вичерпання постваґнерівської гармонії. Народ постає у його музиці не як самовідновлювана моральна спільнота, а як бентежна юрба. І справді, у цьому стосунку жоден мистецький твір не може зрівнятися з його «Мойсеєм та Ароном» — портретом юрби як звироднілого монстра, колективного заперечення Бога, що блукає у пошуках спокути, яка має надійти, якщо надійде, зовні. Для Яначека уявна спільнота була зовсім не юрбою, а своєрідною особистістю — не отримувачем спокути, а її джерелом.