Вийшло ненавмисне символічно, бо памʼятати — це, мабуть, передусім бачити за словом «захисники» живих людей: ким вони були, що любили, про що мріяли, чого боялися, над чим сміялися.
Ця збірка містить 12 історій, які раніше виходили як журналістські матеріали Рустема Халіла в «Українській правді». 
І хоч тут висвітлюється досвід війни, книжка не перетворюється на протокол описів операцій, техніки чи переліку військових термінів. Це не сухі перекази бойового шляху, це передусім історії про людей, у чиє життя прийшла війна. Про те, ким вони були до неї, як опинилися у війську, чого боялися, що втрачали, до чого доводилося пристосовуватися, як поруч із постійною небезпекою залишалися жарти, дружба, бажання, амбіції, любов до своєї справи й думки про життя після війни.
Якісь історії розчулюють, якісь — викликають захоплення, від якихось стає боляче. Так цікаво побачити на сторінках книжки розмову з людиною, чиє відео колись завірусилось в мережі (так, я слабка людина, так, я плакала, коли вперше побачила тікток про виховательку дитячого садочку, яка збила російську ракету — те «Наташа, попала» викликало в мене не до кінця обґрунтовану лавину емоцій, і якби я зараз переглянула його ще раз, то плакала б знову). 
Про якісь із цих історій я раніше чула в новинах (наприклад, про розвідника, який під час операції у відкритому морі випав із човна і плив 14 годин, сподіваючись, що побратими його не залишать), а якісь — якимось дивним чином пройшли повз мене (не знаю, чому про снайпера, який здійснив найдальший постріл у світі, я дізналась лише з цієї збірки). Але кожна з історій просто неймовірна.
І так, ця збірка незаконно коротка (144 сторінки — це що таке взагалі?). 12 історій у настільки невеликому обсязі означають, що з кожною людиною ми проводимо вкрай мало часу — іноді текст закінчувався, а мені хотілося ще, дуже хотілось
Книжку обовʼязково варто читати — купуйте, дуже раджу.
#звичайні_надзвичайні_рустем_халіл
#відгуки_chornobrova_karooka
