колись, коли видавництво анетти антоненко робило акції з електронками по одній гривні, я купила оберемок книжок гривень на тридцять і, втішившись тим, що вони тепер у мене є і можна нікуди не поспішати, більшості навіть не відкривала. тож, коли доходять руки й очі до якоїсь із них, іноді натрапляю на сюрпризи, часом приємні — як-от середньовічний сюжет «книжкової обителі» домінік фортьє.
дія роману крутиться довкола монастиря мон-сен-мішель, і тут, звісно, знайшлося місце для легенди про його заснування.
перший храм на скелі монт-томб, присвячений святому михаїлу, було відкрито 708 року, і він такий самий, як і на горі ґарґан, що послужив його прообразом. а до цього не було нічого, окрім дірки в черепі єпископа.
...
усе відбувалося ось так: обера, надзвичайно мудрого і благочестивого єпископа авранського відвідав уві сні архангел михаїл і наказав йому побудувати храм на свою честь. чи то через забудькуватість, а чи неуважність, в усякім разі не надто поквапливо, святий отець не підкорився тієї ж миті. ангел у своїй добросердечності відвідав його вдруге, а потім і втретє. цього разу, щоб його напевне почули, він наклав свого вогненного пальця на скроню сплячого і зробив у кістці дірку, яку можна розгледіти й нині, бо череп обера, разом із діркою в ньому, покоїться в базиліці сен-жерве в авранші.
тож єпископ направив кількох ченців на гору ґарґан в італію, звідки вони повернулися зі шматком від червоного плаща михаїла, а ще з частиною вівтаря, на якому він постав і де зберігся слід його святої ступні. незабаром ефект від цих святих реліквій став очевидним. сліпа в селі астераік, за кілька льє від гори, раптово прозріла. розповідають, що вона скрикнула: «як же добре бачити!». село змінило назву і ще й дотепер зветься добребачити.
чарівне ж. а на картинці — той самий череп єпископа обера, сфотографований десь на початку хх століття.
#вечірнінотатки