Хтось повертається з твоїм іменем,
раптовим викликом, та щораз не ти.
Обіймає звично, іде до ванної,
по собі лишає мокрі сліди на кахлях,
як вмерзле у лід латаття.
Розмір ноги співпадає до сантиметра.
Та щось невловиме лякає,
як відблиск пам'яті:
ледь загрубілі доторки до руки,
ледь голосніший голос, набутий холод
в погляді, наче
жетон вдаряється в підборіддя,
доки десь догоряє дитячий сад.
Нині склеюй повіки снами, потім
говори, говори безупинно,
доки все це свинцеве не вихаркнеш.
Нерви вдягнені на кілки,
ще один скрип до того як рине музика
келихом за край столу, шрапнеллю скла —
крок у розтяжку необережного слова.
Плечі — бортик гумового човна
під вогким накинутим пікселем.
Горбиться, а як висохне —
зсутулюється до дна.
Поруч тебе крихке
огіркове суцвіття, відлуння ніжності,
майже німа та
серцем тріпоче, бачиш?
Ховаються ікла у
зімкнені міцно губи,
усміхаєшся.
Впізнаю́
