Останніми днями я помітила одну закономірність.
До мене приходили різні діти, різного віку, з різних сімей.
Але всі вони, самі того не знаючи, говорили про одне й те саме.
Один хлопчик дуже боїться нічних обстрілів. Ми говорили про те, що могло б допомогти йому трохи легше переживати ці моменти. Він не сказав: «Нехай перестануть літати шахеди». Не сказав: «Я хочу перестати боятися».
🔺Він сказав зовсім інше: «Мені було б легше, якби тато в цей момент був зі мною в діалозі».
Через кілька днів на консультацію прийшла дівчина, яка живе в Німеччині. На канікули вона приїхала додому, до Миколаєва. Під час обстрілу вона залишилася сама в квартирі.
Ми говорили про те, що з нею тоді відбувалося.
Вона теж не сказала: «Мені потрібно навчитися не боятися».
🔺Вона сказала: «Мені було дуже страшно, що я була вдома сама».
Пізніше вона зателефонувала подрузі й просто розмовляла з нею, доки їй не стало легше.
Мене дуже зачепило, що ці діти, не знаючи одне одного, говорять практично про одне й те саме.
Коли навколо стає небезпечно, дитина не просить прибрати небезпеку.
✅ Вона просить не залишати її наодинці зі своїм страхом.
Мені здається, дорослі дуже часто припускаються однієї помилки.
Вони думають, що мають терміново заспокоїти дитину.
Починають пояснювати, що все буде добре. Переконують, що боятися не потрібно. Відволікають, або роблять вигляд, що нічого страшного не відбувається.
Але страх не зникає від того, що його намагаються скасувати.
І в ситуації, коли небезпека реальна, він узагалі не повинен зникати.
Страх - це нормальна реакція живої людини на загрозу.
Питання зовсім в іншому - чи залишається дитина з цим страхом наодинці?
Психіка влаштована дивовижним чином.
📌Коли поруч є людина, яка помічає твій стан, не сперечається з ним, не висміює його, не вимагає негайно взяти себе в руки, переживання змінюється.
Підтримка не забирає страх, вона забирає самотність усередині страху.
Мабуть, саме тому діти так рідко просять неможливого.
Вони не вимагають від нас зупинити війну.
Вони не чекають, що ми зробимо світ безпечним.
Вони чекають чогось набагато людянішого: щоб у той момент, коли страшно, поруч опинився хтось, чия присутність ніби говорить:
«Я бачу, як тобі зараз страшно. І тобі не доведеться проживати це наодинці». ❤️
