🔺 Джон зв’язався зі спеціалістом з форид Браяном Брауном, який дослідив ці організми й ідентифікував їх як Apocephalus borealis.
🔺 Здавалося б, нічого особливого: A. borealis - паразит, який нападає на великих комах із засідки, встромляє в них голкоподібний яйцеклад і відкладає яйця всередину тіла. За кілька днів з яєць виходять личинки, які починають поїдати внутрішні органи жертви. Жити їй залишається недовго… Після смерті хазяїна личинки ще приблизно тиждень живляться його тканинами, потім виходять назовні та заляльковуються. Ще за тиждень з лялечок з’являються дорослі мухи, які, швидко перебираючи міцними лапками, вирушають на спаровування та пошук нової жертви.
🔺 Незвичайним у цій історії було те, що зазвичай ця муха паразитує на джмелях, рідше на мурахах або осах. А от щоб вона нападала на бджіл - такого наука раніше не знала.
🔺 Нагадаємо, що цей епізод стався п’ятнадцять років тому. Саме тоді почали масово гинути бджоли, і у життя входило поняття «колапс бджолиних сімей», а причини цього явища залишалися незрозумілими. Хафернік замислився: а що, якщо A. borealis, яка набула здатності паразитувати на бджолах, масово розмножилася і стала причиною нічного масового виходу бджіл з вуликів?
🔺 Хафернік разом із групою ентомологів розпочав дослідження цієї проблеми. Серед іншого вони створили громадський науковий проєкт ZomBee Watch («Спостереження за бджолами-зомбі»), у межах якого закликали колег, пасічників і ентузіастів громадянської науки перевіряти загиблих бджіл на наявність у них личинок A. borealis. З часом завдяки даним і карті, створеній завдячуючи цій ініціативі (https://www.zombeewatch.org/map/public), стало очевидно, що зараження не має масового характеру, трапляється поодиноко і переважно характерне для Західного узбережжя США.
🔺 Висновок. Так, A. borealis може атакувати бджіл, але робить це рідко й лише за певних обставин, наприклад, за дефіциту джмелів та інших характерних для неї жертв. Те, що ці мухи іноді вбивають наших підопічних, радше є поодинокою локальною примхою природи та прикрим невезінням окремих особин. Ба більше, науковці не вбачають у цьому потенційної загрози для бджіл і навіть вітають присутність форид в екосистемі вважаючи це індикатором її здоров’я.
🔺 У Європі є власні схожі паразити. Наприклад фориди з родини Phoridae, чи мухи-паразити Conopidae (товстоголовки). Більшість їхніх видів паразитують на мурахах, осах і джмелях. Даних про те, що вони вбивають бджіл, немає або такі випадки вкрай рідкісні, а «зомбі-поведінки» не спостерігалося взагалі. Ризики того, що ці види з якихось причин масово перейдуть на бджіл, украй низькі, так само як і ймовірність того, що A. borealis якимось чином потрапить до Європи та почне шкодити тут.
🔺 Попри те, що всі страшилки щодо небезпеки A. borealis для бджіл давно спростовані, у популярних медіа ця тема час від часу знову спливає. Пояснити це можна хіба що сильним медійним ефектом заголовків на кшталт «Мухи-фориди масово перетворюють бджіл на зомбі» та перебільшеною драматизацією пересказу цієї теми.
🔺 Наприклад, існує популярна байка про те, що коли личинка A. borealis вибирається з тіла бджоли, вона, перебираючи лапками по ґрунту, може пересунути мертву бджолу на значну відстань, створюючи враження «ожилого трупа». Це, зрозуміло, додає пікантних деталей до історії про «зомбі-поведінку». Однак правда полягає в тому, що коли личинки прогризають отвір у шийній частині бджоли й виходять назовні, вони не здатні рухати тіло бджоли через свою малу масу та силу. Звідки виник цей міф - незрозуміло. Можливо, бджолу свідомо плутають з мурахою: коли личинки виходять з мурахи, вони справді можуть злегка поворушити її тіло, але не більше. Закони жанру жахів, схоже, застосовують навіть в ентомології.
