🇺🇦 Сьогодні моє тренування мало особливий сенс. 21 кілометр — дистанцію напівмарафону — цього ранку я присвятив Дню Незалежності України.
Обрав дорогу між Броварами та Києвом. Хто нею їздить, той знає, який тут рух навіть зранку. Тож легким цей напівмарафон точно не був. Але сьогодні мені хотілося пройти саме ці 21 кілометр і пройти їх з українським прапором.
За роки тренувань я добре засвоїв: на довгій дистанції завжди настає момент, коли стає важко. І тоді вже справа не у фізичній силі. Справа в характері й у рішенні — зупинитися чи рухатися далі.
Мабуть, саме тому сьогодні багато думав про Україну.
П'ятий рік повномасштабної війни наша Незалежність — це вже не красиве слово і не просто державне свято. За неї щодня воюють. За неї віддають здоров’я і життя. Її тримають наші військові, завдяки яким ми сьогодні можемо прокидатися у своїх містах, виходити на роботу, обіймати дітей, тренуватися і будувати плани на завтра.
І мені здається, що перед цими людьми у кожного з нас є своя відповідальність.
Не всі можуть бути на передовій. Не всі можуть тримати зброю. У кожного різний стан здоров’я, вік, життєві обставини. Але той, хто має здоров’я, сили й можливість захищати свою країну, не повинен чекати, що це нескінченно робитиме хтось інший. А той, хто фізично не може воювати, все одно може працювати, допомагати, підтримувати армію і бути корисним своїй державі.
Бо Незалежність — це не те, що нам одного разу дали і чим тепер можна просто користуватися. Особливо сьогодні. Це право, яке одні українці захищають зі зброєю в руках, а всі інші мають допомагати їм утримати.
Мої сьогоднішні 21 кілометр — лише тренування. Я добре розумію, наскільки вони неспівмірні з тими кілометрами, які щодня проходять наші захисники.
Але цей напівмарафон був моїм способом сказати просту річ: якою б важкою не була дистанція, Україна не має права зупинитися. І кожен із нас має зробити все, що йому під силу, щоб вона рухалася далі.
З Днем Незалежності, Україно ! 🇺🇦
6
4August 24, 2026 63 2
