от реально, ніби вже все зрозуміла,ніби вже був цей досвід,ніби після минулих стосунків сказала собі: «все, більше ніколи»,а потім проходить час і ти сидиш поруч з іншою людиною та раптом ловиш себе на думці: «бля… я вже це десь бачила». інша людина,інша квартира. інша робота, інші обставини,а сценарій той самий.
і тут дуже легко сказати:«мені просто не щастить», але проблема в тому, що мозок і психіка взагалі не дуже люблять невідоме,нам набагато легше повернутися в знайому модель, навіть якщо вона для нас болюча, ніж піти в щось нове, де ми не знаємо, що буде.
наприклад, якщо ти з дитинства звикла, що любов треба заслужити, тобі може бути дивно поруч із людиною, яка просто любить тебе,без ігор,без «доведи, що я тобі потрібна»,без постійного страху втратити і мозок може буквально сприймати спокій як: «щось тут не так».а ось людина, яку треба постійно завойовувати, чекати, переконувати, рятувати знайома і тому ти можеш знову і знову вибирати саме її,не тому, що ти дурна,а тому, що знайоме ≠ хороше, але для психіки знайоме часто відчувається безпечнішим за невідоме.
те саме з грошима.якщо ти звикла жити в режимі «гроші треба терміново заробити, бо зараз їх не буде», навіть хороший дохід може викликати тривогу і ти можеш несвідомо швидко витрачати гроші, брати на себе забагато роботи або створювати ситуації, де знову треба «рятувати» фінансову ситуацію.
а потім: «чому в мене постійно немає грошей, хоча я нормально заробляю?» ,бо проблема може бути вже не в тому, скільки ти заробляєш, а в тому, як ти звикла поводитися з грошима.
і саме тому повторюваний сценарій —це не завжди: «мені треба знайти іншу людину», іноді це: «мені треба зрозуміти, чому я постійно обираю саме таких людей»,не: «чому я знову втратила гроші?, а:«що я роблю щоразу, коли гроші в мене з’являються?», не: «чому я знову вигоріла?»,а: «чому я щоразу доводжу себе до стану, коли вже неможливо працювати?»
бо поки ти змінюєш тільки декорації, сценарій може спокійно продовжуватися,ти можеш змінити партнера, роботу, місто, коло друзів і через пів року сказати:«ну от. знову те саме».
і ось тут уже стає цікаво,бо іноді життя не намагається тебе покарати,воно просто знову показує тобі ту саму незакриту тему, поки ти не зробиш щось по-іншому.
саме тому в роботі мені набагато цікавіше шукати не просто «що зараз відбувається?», а:де це вже було?
чому саме цей сценарій повторюється?
що його запускає?
і що потрібно змінити, щоб наступного разу сюжет пішов інакше?
бо найстрашніше не наступити на ті самі граблі,найстрашніше настільки до них звикнути, що вже перестати помічати, що це взагалі граблі звернутися за розкладом: @catricegray
