пітер грей, американський психолог і дослідник гри в освітньому середовищі, вважає, що ідеал виховання та освіти можна віднайти в суспільстві мисливців-збирачів. його книжка «свобода навчатися», яку із задоволенням було прочитано під час канікул, популярно пояснює шкідливість традиційного навчання, що насправді не є традиційним, і пропонує залишити дітей у спокої. вже подобається, ага?
найкращою своєю вчителькою пітер грей називає свою подругу рубі лу, шестирічну дівчинку, з якою він грався, будучи на рік молодшим за неї. вона навчила його найважливішого: дружити, кататися на велосипеді й досліджувати найближчий ліс, лазити по деревах і навіть відчувати емпатію до ближнього. з цього випливає центральна ідея — навчання через гру, яке активно практикувалося в суспільстві мисливців-збирачів. напевно, всі розуміють, що подібні суспільства зазвичай не мають звичних для нас шкіл, а їхні діти (ефективно) здобувають навички переважно через гру: вони спостерігають, практикують соціальні ролі та навички під час гри, піклуються про молодших і активно взаємодіють із дорослими. до речі, дорослі в такому суспільстві більше довіряють своїм дітям, аніж батьки західного суспільства, де перебільшена істерія навколо небезпек, що несправедливо обмежує свободу дітей. суспільство мисливців-збирачів зазвичай є більш егалітарним, ніж західні суспільства, тому виховання й освіта відповідають цінностям свободи, солідарності та рівності.
пітер вважає, що люди мають вроджену схильність до освіти, природну допитливість і прагнення пізнавати, а тому ув'язнення до школи є нашим злочином по відношенню до дітей. у своєму дослідженні він наводить безліч прикладів того, як ігри нас навчають. але автор наголошує саме на неформальних іграх, бо формальні ігри, у які втручається доросле регулювання, не залишають простору для самоорганізації дітей. дуже цікаво рефлексувати над власними іграми, коли ми гралися в дитинстві (іноді й зараз). лише згадайте: якщо не домовитися з усіма, то участь у грі візьме менше учасників, а це означає, що гра не буде настільки цікавою. іноді доводилося домовлятися довше й запекліше, ніж тривала сама гра. і цей процес, напевно, найкраще навчає нас шукати консенсус, іти на компроміс, бо мотивація-то є сильна: хочеться погратися!
своє дослідження пітер грей побудував навколо демократичної школи «sudbury valley», що успішно функціонує вже понад 60 років. відсутність розкладу уроків, оцінок, контрольних та самостійних, навчального плану, конвенційних учителів, але наявність загальних шкільних зборів (вищий орган, що керує школою, куди входять усі учасники освітнього процесу) робить цей заклад по-справжньому демократичним. оскільки sudbury valley не передбачає звичайних класів, усі діти перебувають у різновікових групах, так само як у суспільстві мисливців-збирачів. автор наголошує, що різновікові групи — це мастхев, який треба практикувати й масштабувати, адже діти здатні ефективно навчати одне одного. цю тезу він підкріплює результатами сторонніх досліджень та експериментів. щодо випускників, то, згідно зі статистикою, більшість продовжила навчання у вищих закладах освіти та успішно знайшла своє місце в суспільстві. насправді sudbury valley навіть перевершує за рівнем свободи більш відому школу summerhill. в цілому автор вважає, що sudbury valley дуже наближена до ідеалів освіти суспільства мисливців-збирачів.
незважаючи на те, що грей пропонує цікаві низові альтернативи та радикально змінити суспільний інститут освіти, але водночас хоче залишити освіту поза політикою. проте сама зміна цього інституту є політичним питанням. тому іронічно, як наприкінці дослідження він розмірковує, якими шляхами поширювати альтернативну освіту, та ставить питання: як подолати загальноосвітню систему? на що, на мою думку, є лише одна відповідь, і вона — політична.
все, що можна написати про цю книжку, ніяк не вміститься в один пост. тому моя рекомендація — читайте пітера грея! приємний антипедагогічний нонфікшн, що легко читається. особливо раджу батькам, учителям та всім, хто взаємодіє з дітьми.
