ми недостатньо говоримо про ранню ірину білик. точніше, ми взагалі злочинно про неї мовчимо.
для більшості людей, які зростали біля телевізора нульових, білик - це типовий персонаж пострадянського гламуру: російськомовна естрада, пісні для застіль, перуки та горе-кохання діми коляденка. але якщо відмотати плівку на тридцять років назад, виявиться доволі цікава річ: у 90-х ірина білик власноруч зробила найстильнішу звукову революцію в українській музиці.
кульмінація цього періоду - альбоми «нова» (1995) і монументальний «фарби» (1997). це був не просто якісний поп. це був прогресивний європейський звук, зібраний із синті-попу, трип-хопу, ейсід-джазу та нью-вейву. живий бас, ламповий аналоговий продакшн, сміливі ламані ритми й ніякої шароварщини чи колгоспного пафосу. білик тоді звучала не як провінційна пострадянська співачка, а як наша власна суміш ранньої мадонни, рошин мьорфі та гурту «garbage».
щоб зрозуміти геніальність її ранньої творчості, ось чотири треки того періоду:
- «ти мій»: центральний трек альбому «нова», що ознаменував остаточний відхід від традиційної пострадянської пісенної форми до фірмового західного синті-попу з елементами нью-вейву. головна фішка треку - його вокальна подача: розслаблена, з легкою хрипотою, без академізму, що створювало ефект дуже близької, особистої розмови зі слухачем. саме цей трек зацементував статус білик як поп-ікони країни ще до виходу «фарб».
- «одинокая»: витончена й холодна меланхолія. ангельський вокал, мінімум зайвих звуків, глибока драма без естрадного надриву. ідеальний трек для нічних душевних страждань. перевірено на собі.
- «фарби»: вибуховий титульний бенгер з однойменного альбому. мікс британського біту та інді-електроніки девʼяностих. бас, що качає, синтезаторні хуки, красота. пісня про повернення до життя після важких стосунків - своєрідний енергетичний прорив.
- «а я пливу»: головний шедевр у дискографії пані білик, на мою скромну думку. тягучий бас, шепіт і той самий кліп з човном і неоновими зміями, який для нашого телебачення 1997 року був чимось з області фантастики. до речі, знімали його в неопалюваному павільйоні кіностудії довженка: вода була крижана, її гріли звичайними побутовими кип'ятильниками з відрами окропу, а між дублями співачку відтирали спиртом. вмикав цю пісню одній знайомій діджейці з берліну, навіть вона підмітила особливість та цікавість звучання.
масштаб того, що відбувалося, зараз важко навіть уявити. альбом «фарби» розійшовся тиражем понад 500 000 офіційних аудіокасет, а з урахуванням піратських розкладок на ринках та перезаписів «на колєнкє» там були всі два мільйони - це був, мабуть, перший випадок, коли наш артист наглухо виніс за продажами всіх закордонних гастролерів.
під цей реліз білик закотила тур, який спонсорував бренд «мальборо». на той момент це було найдорожче концертне шоу в країні: спеціально привезли світловий та звуковий апарат із британії, сцену ставили на критих велотреках і стадіонах. на розігріві в неї катався молодий гурт «скрябін» часів їхнього похмурого дарквейву та альбому «казки». кузьма пізніше згадував, що саме ірина білик тоді навчила їх працювати з великим звуком і професійним шоу-бізнесом.
але потім сталась велика трагедія. величезний культурний пласт згодом змило хвилею російськомовного контенту нульових. коли білик пішла в шаблонний формат «шансону в бльостках», маси швидко забули, ким вона була насправді. дивна співпраця з мутними персонажами, радикальна зміна образу - від ікони україномовної музики 90-х не залишилось ані сліду.
але все ж таки… якщо ви досі асоціюєте ірину білик виключно з пізнішими попсовими пісеньками по типу «снєг» чи «ми будєм вмєстє» - зробіть собі послугу та послухайте кілька пісень з її ранньої творчості. ви сильно здивуєтеся, наскільки круто це звучить і сьогодні. це музика, що сильно випереджала свій час.
Сьогодні день коли настав час підтвердити назву Наукового товариства і тому ми готові анонсувати!
Список секцій, що присутні на конференції: 
Археологія 
