Наступні два тижні буду на Осієцькому докторському колоквіумі в Хорватії.
Це простір, де докторанти (теперішні і майбутні) можуть збиратися разом, щоб обговорювати свої напрацювання, блокери, допомагати один одному і через менторів лупати академічну скалу.
Щойно ми мали коротку й теплу зустріч, присвячену пам’яті Анн-Марі Кул (Anne-Marie Kool) — дослідниці, викладачці й одній з людей, які багато років формували академічне та місіологічне середовище Центральної і Східної Європи. І яка заснувала цей колоквіум.
Пітер Пеннер, який працював разом із нею, ділився спогадами про її служіння в Угорщині та пізніше в Банській Бистриці.
Не всі її спроби були успішними. Були невдачі із запуском дослідницьких інституцій, магістерських програм і довготривалих партнерств. Та попри це, вона не переставала працювати над створенням простору для формування спільноти, де дослідники могли б навчатися, зустрічатися й підтримувати одне одного.
Це була дуже гарна й тепла зустріч, яка дала змогу познайомитися з людиною, яку я не знав, через її академічну спадщину, що продовжує жити.
Запамʼяталася думка про неї: “якщо нідерландець зіткнеться зі стіною, то швидше стіна посунеться”. Ті, хто працював з нею, казали, що Анна-Марі була впертою і не боялася рухатися вперед, коли її намагалися зневажати чи не бачити на пострадянському просторі.
Ну, і сам факт підтримки докторантів є підтвердженням цього, бо це дуже невдячна справа. Результати з’являються повільно (і не всі знаходять сили захиститися), залучати ресурси складно (завжди є важливіші потреби), а сам процес триває роками. Тому особливо цінними є люди, які не здаються і несуть цю відповідальність довгостроково.
Радий був більше дізнатися про Анн-Марі. Шкода, що не мав можливості познайомитися з нею особисто. Але сьогодні її присутність відчувалася через людей, яких вона підтримала, і через простір, який вона допомогла створити.
Для мене це гарний приклад памʼятування: людину пам’ятають не лише через слова про неї, а й через працю, яка продовжує жити.
4
1July 13, 2026 77
