Культурна поліція - це неформальна, але дуже активна група людей (часто анонімних або з маленькими акаунтами), які призначили себе головними охоронцями «українськості». Вони не створюють контент, не розвивають мову, не роблять проєкти, не платять податки в Україні і часто навіть не живуть в Україні. Але зате з величезним ентузіазмом патрулюють український інтернет і визначають, хто «достатньо український», а хто «зрадник», «москаль» чи «недостатньо патріотичний».
Основні риси культурної поліції:
Нульовий внесок, максимальний контроль.
Вони майже ніколи не роблять нічого корисного для української культури: не знімають фільми, не пишуть пісні, не перекладають книги, не ведуть великі пабліки чи канали українською. Зате з легкістю влаштовують «судилища» тим, хто це робить.
Методи роботи:
Щоденний скринінг профілів.
Перекопування старих постів (іноді 5–10-річної давнини).
Пошук «компромату»: лайк під неправильним постом у 2018-му, жарт, російськомовний допис до 2022 року, спілкування з «неправильною» людиною.
Створення скрінів, нарізок, «викриттів» і масових доносів у коментарях.
Координація в закритих чатах: «давайте всі разом відмінимо цього тіпа».
Важливий момент, на який варто звернути увагу:
Багато з них не сидять в росії. Вони можуть бути в Україні, в Європі, в Канаді, Польщі - тобто в безпеці. Вони не платять податки агресору, не живуть під окупацією і не ризикують нічим. Але при цьому поводяться точно так само токсично, як і ті, хто в рф.
Тобто це вже не «російські боти», а внутрішня українська проблема. Люди, які фізично далеко від росії, але ментально застрягли в тому ж стилі мислення: «тільки ми знаємо, як правильно любити Україну».
Чому це шкідливо:
Створює атмосферу страху.
Ті, хто реально розвиває українську культуру (блогери, музиканти, перекладачі, ютубери, письменники), постійно озираються. Кожен новий проєкт супроводжується думкою: «а що скаже культурна поліція?» Це пригнічує творчість.
Відлякує нормальних людей.
Багато хто просто не заходить в український сегмент, бо бачить постійні розборки, полювання і взаємне пожирання. Легше зробити контент російською або англійською - там менше «патріотичних інквізиторів».
Підміна понять.
Замість підтримки тих, хто робить справу, - тотальне нишпорення і «чистки». Замість «давай разом розвивати українське» - «давай перевіримо, чи достатньо ти чистий».
Гіпертрофоване почуття власної важливості.
Людина, яка в реальному житті нічого не досягла, отримує владу через «викриття». Один допис «цей тип підозрілий» може зіпсувати репутацію людині, яка роками працює на культурному фронті.
Реальна логіка культурної поліції:
«Я сам нічого не створюю і не ризикую, але маю моральне право вирішувати, кому можна розвивати українську культуру, а кому - ні. Бо я чистий. А ти - ні, бо в 2019-му написав слово російською / полайкав неправильного блогера / не достатньо жорстко висловлювався».
Це не патріотизм. Це соціальний вандалізм під соусом патріотизму.
Справжній розвиток української культури відбувається не через чистки і доноси, а через створення: більше якісного контенту, більше проєктів, більше людей, які вивчають мову, більше успіху українських митців. А культурна поліція лише займається руйнуванням репутацій і поїданням своїх.
Тому коли бачиш чергове «викриття» - завжди дивись:
А що ця людина сама зробила для української культури?
Чи створює вона щось, чи тільки нищить репутації інших?
Відповідь майже завжди одна й та сама.
- Павлік Шерлок спеціально для ЄММ
