Тараса Тарасовича я знав багато років.
Він очолював Дмитрівську громаду з 1994 року – майже 32 роки. У 2022-му не залишив своїх людей під час російської окупації, а після звільнення активно займався відбудовою. Часто казав: "Ми більше живемо і працюємо для громади, ніж для себе". І він справді так жив.
Два роки тому в Ірпінській громаді горіли торф’яники. Нам тоді дуже потрібна була техніка для підвозу води. Я звернувся до Тараса Тарасовича – і він одразу дав нам велику машину. Без довгих розмов і зайвих питань.
Пам’ятаю і його мрію зберегти в Дмитрівці частину розбитої російської колони танків. Він хотів, щоб після війни люди бачили, що пережили наші громади. Щоб ніхто цього не забув.
Тарас Тарасович завжди був на зв’язку. Якщо десь траплялася біда – він їхав туди особисто.
Так сталося і цього разу. Після масованої російської атаки вночі він одним із перших поїхав на місце прильоту, щоб допомагати людям. На жаль, під час ліквідації наслідків Тарас Тарасович загинув.
Співчуття рідним, близьким та всій Дмитрівській громаді від Ірпеня.
Світла і вічна пам’ять Вам, колего!
Instagram 
Twitter 
Facebook 
YouTube
