#історія
актуальне
Хто такий Донцов?
Донцов — це лікар, котрий діагностує пацієнта. Пацієнт клінічно хворий на модерні болячки: соціалізм, інтернаціоналізм, лібералізм, комунізм і т.д. Пацієнт, при тому, дуже буйний та бидлуватий — він зневажає та плює у свого лікаря, ставиться до його порад та курсу лікування зі сміхом. Цей пацієнт, збаламучений соціалістичними експериментами, впав у боротьбі за власну державність. Цей пацієнт вірив у інтернаціоналізм та прогресивне XX ст.. Чим це все завершилось нам добре відомо: Голодоморами та сталінськими концтаборами. Час пройшов, а записи та поради лікаря
Поговоримо про базу — "Націоналізм" Донцова. Вперше знайомство з ним відбулось вже у досить зрілому віці. Десь на III курсі університету. Перше враження було щось плану: "це настільки чудово, що треба ще". І дійсно, до перечитування вказаної праці я повертався не раз.
Цікаво, що Донцов починав свою молодість зі соціалізму загальноросійського типу. Був активним членом УСДРП. Тобто належав до мейстрімної частини українськогої інтелігенції, котра виступала за все хороше і проти всього поганого. Тієї інтелігенції, котра вірила у соціалізм, прогрес та братерство між народами. Тієї інтелігенції, котра вважала, що все національне помалу відмирає, що воно непотрібне і середньовічне, що воно віджило свій час у наш прогресивний вік. Однак читання Ніцше вправили мозок молоду максималісту, і він порвав зі всім прогресивнии та соціалістичним
так, жартуйте про Пілсудського котрий їхав на поїзді соціалізму, але зійшов на станції "Нація"
(Щось подібне ми чули і перед 24-м лютого, чи не так?)
Ну а далі був ІІ студентський з'їзд у Львові, на котрому молодий Коновалець з великим інтересом слухав "реакційну" доповідь Донцова. Потім Союз Визволення України, Перша світова, програні Перші визвольні змагання. Саме вони стали каталізаторами для найбільш бурхливої творчої діяльності Донцова. Він намагався зрозуміти чому українцям не вдалось побудувати власної держави. Чому інші народи виявились переможцями та завойовниками, а ми їхніми жертвами. Донцов таврував українство за його толерантність, меншовартість, поклоння перед чужими ідеями та вірування, бажання творити власну історію "у білих рукавичках". Він ненавидів українство через те, що воно не думає про власні інтереси, а натомість, намагається догодити всім іншим. Через це Донцова звинувачували у екстеремізмі, радикалізмі, фашизмі і т.д. Тобто, і сьогодні Донцов був би хорошим провокатором, своєрідним літературним терористом.
Донцов ненавидів Драгоманова за те, що той отруїв покоління українців ідеєю того, що держава має складатись з автономних громад, котрі пов'язані "добровільною спілкою". Донцов заздрив російським більшовикам через те, що ті створили партію орденського типу, члени котрої були пов'язані однією волею. І цій волі вдалось неможливе — повернути під свій контроль велику частину тодішніх українських земель.
Донцов не вірив у демократію. У ній інтереси окремих суспільних груп ставляться вище від інтересів всієї нації. Донцов вірив у волю до життя. Він вірив у право сильного. Хто переміг — того і правда. І той буде нав'язувати її переможеному. Фактично, концепція Донцова — це ідеологія ресентименту. Це ідеологія того, як всіма можливими методами добути і зберегти власну державу. "Ціль виправдовує методи" — революційний терор виправдовує цей підхід. Історію пишуть переможці. А у переможців руки по лікоть у крові. І їм за це не соромно.
Роблячи невеликий підсумок з цього літературного вступу, заявляємо, що "Націоналізм" Донцова — це більше ніж праця. Ця підручник по актуальним проблемам українства, як нації. Часи змінились — проблеми ті самі. Модерне українство продовжує бавитись у різні соціалістично-райдужні експерименти. Модерне українство, не зважаючи на війну, продовжує вважати, що все національне — це пережиток "темних середніх віків". Більше ніж 100 років тому Скрипники, Шахраї, Шумські приносили Україну у жертву на вівтар московського інтернаціоналізму. Нинішня райдужна братія приносить її на вівтар "інклюзії та толерантності".
