Пайк помер бо все життя боровся і хворів, це сталось, бо його організм з часом не витримав єдине в його випадку робоче лікування і не витримав би операції. На таке життя його прирікли тварі, які викинули вагітну ним кішку на вулицю взимку. Воно було довше, ніж будь хто прогнозував.
У моїй улюбленій наразі грі, грі, яка мене рятує останні півтора року, є Клеа. Мій перший косплей по цій грі.
Існує фанатська теорія, що родина, до якої вона належить, є уособленням п'яти стадій/способів пережити неминуче.
Клеа особлює гнів, ненависть навіть. І для мене це виявився абсолютно природній та найбільш здоровий спосіб впоратись з втратою. Якщо дитиною/підлітком дозволити собі таке я не могла (було небезпечно), зараз я виросла у таку саму Клеа.
Ненавиджу русню від усього серця, але з самого дитинства ще більше, безконтрольно і щиро, ненавиджу людей, які шкодять тваринам. Які викидають тварин, прирікаючи їх на повільну і болісну смерть, хвороби та страждання.
Мені все одно, які у тих людей умови. У будь яких умовах я, мої друзі, люди, які виїхали з окупованих, у _будь яких умовах_ рятували своїх тварин або безболісно присипляли. Бо вони люди. Бо це їх родина.
Русні бажаю просто зникнути, не існувати, розчинитись в нічого.
Людям, які знущаються над тваринами, кидають тварин, бажаю вічних катувань, принижень та знущань.
Я бажаю їм опинитись на вулиці без нічого у холод і спеку без прав, кінцівок та шкіри від цього чотирижди безжального світу. Мені байдуже на їх життя і долю, вони не заслужили легкої смерті.
Бо їм байдуже, що вони роблять. Для них це річ.
Їм байдуже, що переживає ця тварина і через що проходить людина, яка потім її лікує попри чотирижди-блядську бідність, борги, нестачу коштів на власне харчування щоб тільки пролікувати своїх тварин. Так, це досі інколи я. У мене досі інколи буває вкрай скрутно з роботою, абсолютно похуй, бо: тварина не заслужила поганого життя, вона не обирала це життя. Це я, людина, винна їй відповідальність, винна їй все що треба щоб прожити ті роки які їй відведено.
І мені надзвичайно важливо, що я оточена людьми, які мають ті самі цінності, доведені їх вчинками. Які ніколи, навіть у страшному сні, не скажуть мені "це просто тварина"/"люди помирають, а ти.."
Людино-центричний світ заїбав, ось куди він нас привів: в сраку. Чогось вартує хіба щирість, відданість, присутність. Оті, які люди ж і знецінили та висміюють, те що ті самі тварини дарують нам без залишку не питаючи згоди на них і не граючи в ці галімі людські ігри.
Знаєте, чому насправді частина мого оточення таке, яким ви його бачите з того, що бачите? Багато теорій чула через різні вуха, відверто всратих припущень та думок у стилі "договорнячок+вигода")
А по факту, зараз саме з цими людьми з мого оточення, я ЗНАЮ, я спинним мозком кожну секунду відчуваю без зупинки, що якщо колись таки заб'ю до смерті людину за знущання над собакою/котом/будь якою твариною... Вони в наступну секунду будуть збирати мені гроші на адвоката з думкою, що вчинили б _абсолютно_ так само і вже цілком уявляли себе на моєму місці приблизно декілька разів на рік з кожною новиною про котів, до яких русня прив'язує вибухівку бо українські солдати їх все одно намагаються врятувати.
_Писати це - нестерпно_ а росіяни роблять це кожен день.
Тепер взявшись за руки ідемо закидати найзліший донат на Дімпетс, які вихажували Пайка декілька років з дитинства поки він не потрапив до мене:
https://send.monobank.ua/jar/4GvBvYD62V?fbclid=PAb21jcAT5pQFleHRuA2FlbQIxMQABpqeMqFGIfom4DIGG4Juhygoa8ZeP6LLP6QeofHlCHYzvI_PYwrjGtZYrFQ_aem_8VpgiqpSsHL2ae9-rycqHw
