ЧИ БОЇТЕСЬ ОБРАЗИТИ ІНШОГО? Бояться образити перш за все ті, хто самі легко ображаються.
Нарешті свіжий допис, і мені кортить розпочати з вами спілкування про тарканчиків свідомості. Це і про страх критики, і залежність від чужої думки.
Впевнена, що те, що зараз ви прочитаєте, скоріш за все, викликає у вас супротив… хоча… подивимось…
Якщо ми боїмося образити інших, то не через те, що такі «чуйні і добрі люди», а тому що самі знаходимось в режимі «ображеної дитини». Недарма це так і називається, як СТРАХ образити. Коли ми БОЇМОСЯ зворотньої реакції.
Це дійсно не приємно про себе усвідомлювати, набагато приємніше вважати себе просто «доброю і чуйною людиною», чи не так?
КОЛИ І ЧОМУ ФОРМУЄТЬСЯ ЦЕЙ СТРАХ? Ще в ранньому дитинстві через заборону на прояв гніву, через умовну любов дорослих.
Коли дитину лають, вона відчуває, що до неї віднеслись не справедливо і виникає здоровий гнів. Але в більшості випадків батьки забороняють дітям гніватись і боронити свої кордони. Проявляють умовну любов, тобто люблять лише, якщо дитина веде себе слухняно і зручно для дорослого, погоджується в усьому.
Дитина ще мала і залежить від дорослого. Нею керує страх втратити прихільність і любов найдорожчих людей.
Дитина ковтає свій гнів, привчається пригнічувати свої бажання і почуття, налаштовується на режим угодництва: «краще промовчу, щоб не було конфлікту», «власні потреби несуттєві і ними можна нехтувати», «якщо проявлю себе справжнім, мене не будуть любити».
З тих самих причин виникають страх критики, осудження, залежність від чужої думки. До того ж ці страхи обумовлені інстинктом виживання, адже раніше «вигнання» зі спільноти означало фактично смерть від холоду, голоду чи хижаків…
Тобто ми боїмося образити і боїмося критики, тому що БОЇМОСЯ ВТРАТИТИ ПРИХИЛЬНІСТЬ – ЛЮБОВ – ЖИТТЯ. Це ВАЖЛИВО УСВІДОМЛЮВАТИ і не обманювати себе, що я боюсь образити, тому що «добра і чуйна людина».
ТРЕБА ПЕРЕСИЛИТИ СВІЙ СТРАХ ВТРАТИТИ ЛЮБОВ («якщо я виражу гнів, мене перестануть любити») І НАВІТЬ СТРАХ СМЕРТІ (це дійсно важко усвідомити, тому ще це на стільки первинно)
Але, щоб це зрозуміти глибше, треба розгледіти ще такі важливі аспекти.
⠀
Коли дитина ковтає гнів, то в неї виникає вразливе відчуття несправедливості, що обумовлює бажання себе пожаліти, а це в свою чергу, призводить до відчуття своєї жалості і слабкості.
⠀
Людина дорослішає, і як ображена дитина відчуває себе вразливою. Боїться образити, щоб не образили її. Боїться можливої агресії і критики, яку їй буде важко витримати.
⠀
Також у тих, хто боїться образити має місце когнітивне викривлення як «читання думок». При цьому спотворенні мислення з’являються такі думки: «якщо я так скажу, то людина буде думати і сприйматиме так-то…» Тобто іншій людині причіпляєте, транслюєте свої думки і почуття.
⠀
Не треба себе обманювати! Таке додумування дійсно заважає будувати здорові відносини з людьми і відчувати себе впевнено.
⠀
Скажу чесну, що я не можу ще похизуватись тим, що не боюсь образити чи осудження. Але я чітко усвідомлюю, звідки в мене ці страхи і як мені розвиватись далі. І звісно, золоте правило життя – йти у свій страх, але з розумінням, як це робити коректно.
⠀
З радістю продовжу спілкування на цю живу тему в фейсбуці чи інстаграмі. Щоб мене знайти, то треба ввести alesia.sails.of.life
1April 3, 2024 53
