Залишайся онлайн
1 частина
В дитинсті саме складне мені давалося знайомство з людьми. Я не мала багато знайомих, тому що при будь якому погляді на мене зі сторони інших людей всі відразу старалися зробити так- щоб їхні діти мене не бачили. Жила тільки з татом, який відносився до мене як до мами, яку він довів до того, щоб її забрали на швидкій. На жаль, то був останній раз коли я побачила її гарні блакитні очі які тонули в неймовірній болі. Не кожен би дорослий міг би витримати те життя яке прожила моя мати. Все своє дитинство єдине що і хотіла то це захистити маму. Але ж мені, дитині якій на той момент було 8 років залишалось тільки
1. «не висовуватись з кімнати»
2. «не відкривати рота коли не просять»
3. «не лізти під носа»
Ну і ще купа всього.
Після смерті мами звичайно тато почав переносити всю його злість на мене. Єдиний час коли я була в спокої то це в ночі. Звук вітру, книга яку я читала мільйоний раз під ковдрою, та хріп батька який чутний на всю хату. Засинати з пляшкою алкоголю в руці вже ніби був його “рітуал”. Він завжди засинав в один і той же час, на одному дивані дивившись футбол.
Наступні роки був ад. З батьком в мене було купа сварок, конфликтів за які мені приходилось ночувати на вулиці взимку та ін.
В віці 15 років я стала повноціною сиротою. Батько помер під час сну. Лікарі сказали що через алкоголь. Жодної хвилини суму в мене не було. Я ніколи не готова була його пробачити за все що він робив. Саме після смерті мами більш свого часу я проводила біля її могили. Розповідала за батька а точніше за кожу нову його коханку. А їх було достатньо багато.
Перше що мене запитали після того як сповістили що батька більше немає в живих- В тебе є хтось хто зможе бути твоїм опікуном?
А я в той момент просто дивилася на підлогу. Я нікого не знала. Батьки все життя казали що вони єдині хто в мене є то це вони. Я не знала ніяких інших моїх родичів. Тому відповідь моя була-
Нікого немає.
Я мільярд разів казала що- не треба мене в дитбудинок, що я вже доросла і я зможу щось придумати для того щоб забезпечити своє життя.
Ну а мені просто відмовляли.
Через 3 дні мене вже знайомили з іншими дітьми.
Але зараз коли я згадую, у всіх були доволі якісні та гарні речі, телефони. Всі виглядали дуже охайно. Що не скажеш про мене. Речі були не охайні, з купою дірками. Трішки смердила та ін. Я не могла якийсь гарний телефон і то, якщо мала- вмикала його тільки в рідких випадках. Не було цікавинки. Памʼятаю як я вже на наступний день вигадувала як почати заробляти гроші. Мені дуже. ДУЖЕ хотілося піти з цього місця як умога швидше. В цей раз прийшлося навіть питати у ін дітей як знайти роботу для підлітків.
Всі дуже довго говорили мені що краще просто завести акаунт в мюзиклі. Соц мережа така була. Зараз тік ток називається. Та почати знімати. Ніколи не думала що людям настільки цікаво буде слухати про моє страждання протягом 15 років. Так я і набрала свою першу тисячу за тиждень. Люди цікавились мною а один хлопець допомагав викладати відео та ін. Як я зрозуміла йому подобалось працювати в цій сфері. Ну а мені подобалось спілкування з ним. Не буду приховувати той факт що я була закохана в нього. Він знаходився в дитбудинку трішки більше ніж я, багато разів захищав мене. Став мені як брат. Ну а я просто відчувала в безпеці. Перший раз в цьому житті.
Памʼятаю що на його 18 день народження він вже вільно міг піти своїм шляхом. Але пообіцяв що чекатиме мене до останнього. Я засинала з думками за нього та прокидалася. Ми переписувались 24/7. Він казав що чекає моє 18 день народження як можна швидше. А я казала- Я теж це неймовірно чекаю, Андрію.
Єдине що, він та дочекався. Але вже не сам.
#Онлайн
