але всередині щось не те.
І найцікавіше, що всім воно проявляється по-різному.
Хтось стає максимально спокійним, майже «відключеним»
як поблякла версія себе, з мінімумом емоцій, ніби психіка пішла в економ-режим.
А хтось навпаки
надчутливий, імпульсивний, дратівливий, реагує з нуля до сотні за секунду.
Будь-яка дрібниця стає тригером, все «чіпляє», емоції скачуть, як у стані постійної внутрішньої тривоги.
І це все варіанти однієї й тієї ж історії.
Про перенавантажену нервову систему.
Не завжди через токсичні стосунки.
І не завжди через драму.
Іноді це:
хронічний стрес, який тягнеться місяцями;страх повторити старий досвід у нових стосунках;спроби бути «зручною» і не сказати зайвого;накопичені секрети, які ви носите в собі;маленька, але постійна брехня, яка виснажує сильніше, ніж конфлікт;життя в режимі контролю, коли страшно розслабитись;амбівалентність — одночасно тягне і відштовхує;ті самі «недосказані почуття», які ви притиснули, бо так безпечніше.У таких станах тіло теж підключається:
спазми, дивні болячки, напруга в грудях, важка голова, поверхневе дихання.
Це не вигадка, це нормальна тілесна реакція на перенавантаження психіки.
І перший крок, який реально працює, звучить дуже просто:
«зі мною все нормально, але я виснажена».
Не зламана.
Не «не така».
А просто людина, яка довго жила не в ресурсі.
Далі будемо говорити про те, як це відновлювати:
про екологічне проживання емоцій, про навички саморегуляції, про кордони і про те, чому мовчання інколи вбиває більше, ніж чесність.
