Поки ти чекаєш - життя йде.. Це дуже тихий процес - відкладати. Ти… — Лера Космос | Психолог 🤍 — TG.ME

Поки ти чекаєш - життя йде.. Це дуже тихий процес - відкладати. Ти просто кажеш: «трохи пізніше», «я майже готова», «спочатку треба зібратись». І, здається, нічого страшного. Ніхто не помирає. Просто день змінює день. Тиждень стає місяцем. А там і рік минув. Ззовні ти, може, й не виглядаєш загубленою. Але всередині - відчуття, ніби стоїш перед дверима, які не наважуєшся відкрити. У тебе не бракує бажання. І навіть не бракує сил. Ти просто в якомусь замороженому стані, де всього занадто, і хочеться ще трішки почекати. До «правильного» стану. До чарівного сигналу. Але правильний стан не приходить. Сигнали не блимають. А життя тим часом іде - в тих, хто діє, хай і невпевнено, криво, але діє. Їм теж страшно. Але вони рухаються. А ти - все ще «готуйся». І це не лінь. Це - біль. Біль, яку ми самі собі створюємо, коли не йдемо туди, куди тягне. Двері не відкриваються думками. Їх відкривають руками. Іноді тремтячими, іноді невпевненими - але все ж руками. Не думками.