Дмитро Биков
Друзі, маємо дуже неприємну, але типову для нашої бюрократичної держави історію. Історію про людей, яких обстріляли, позбавили домівки, змусили рятувати себе і своїх дітей — а потім добили Пенсійним фондом України.
Мені пишуть переселенці з проханням оприлюднення ситуації, яка набула масовості через безпідставні відмови Пенсійного фонду у виплатах для вимушено переміщених осіб. Ситуація одна й та сама: ПФУ масово відмовляє у виплатах допомоги ВПО, прикриваючись Постановою №332. Особливо це стосується тих, хто був змушений евакуйовуватися вдруге або втретє. Люди втратили житло, роботу, іноді і здоров’я, але Пенсійний фонд рахує до копійки їхній колишній дохід — той, якого давно вже немає.
І якщо ви, тікаючи від обстрілів, у попередні місяці ще мали роботу, то вам, за логікою чиновників, допомога "не положена". Це не жарт, це відповідь, яку люди отримують вголос і з нотками хамства: "Читайте 332-гу, там все написано!"
Що каже Постанова №332?
Для людей, які перемістилися повторно, допомога призначається так само, як і тим, хто звертається вперше — на 6 місяців. І вимоги про сукупний дохід тут немає. Дохід починають враховувати лише після першого шестимісячного періоду (п.13-2). Більше того, якщо людині понад 55 років і вона працює, або стала на облік у центр зайнятості, — допомога має продовжуватися.
А тепер головне: Постанова жодним словом не дозволяє відмовляти через дохід на етапі першого звернення переселенця після повторної евакуації. Але ПФУ відмовляє. Системно. Масово. По всій країні.
Що маємо на практиці?
Люди, які: – не мають житла на безпечній території,
– не купували авто, квартири чи землю за 100 тис.+,
– не тримають депозитів і не конвертували валюту мішками, все одно отримують відмову.
Чому? Тому що, за неофіційною логікою чиновників, переселенець — це вибачте або бомж, який сам винен, що втік від снарядів, або якщо колись працював офіційно й отримував зарплату — то майже олігарх.
У мене є два варіанти пояснення:
1. або Пенсійний фонд України настільки юридично безграмотний, що не здатен прочитати постанову,
2. або ми спостерігаємо реальну корупційну схему, спрямовану на економію бюджету за рахунок тих, кого держава повинна захищати в першу чергу.
Обидва варіанти — катастрофа.
Тому цій ситуації потрібен публічний розголос. Таких історій та свідчень людей безліч. А їх географія ширша, ніж бажання чиновників відповідати за свої дії.
Переселенці втратили дім не тому, що їм так захотілось. Їх вигнала війна, яку веде проти нас росія. І якщо держава стає в один ряд з агресором, позбавляючи людей права на допомогу, — це гірше ніж злочин.
Дякую всім, хто не мовчить.
