В It Could Have Been Her жінка знаходить на вулиці собачку, а от хазяйку собачки — ні, і тому треба ціла книжка, шоб її розшукати.
Читати цю книжку було водночас дуже легко (я буквально прослухала її за два дні?) і надскладно, бо в кінці в мене вже не вистачало моральних сил і якоїсь витримки, шоб дослухати останні кілька процентів.
Це дуже сумна історія. Не стільки про загадку чи якусь інтригу, і взагалі не про твісти чи неочікувані події, — а про жахливі відбитки, які жорстокість лишає на всіх, а особливо — на дітях, які цю жорстокість бачать. Навіть коли вони самі не в небезпеці, навіть коли їх життю безпосередньо не загрожують — діти відчувають чужі страх, жах і біль, — і це неможливо стерти.
Водночас це історія про вибори і доріжки — які ми самі обираємо до яких штовхають нас інші, — і ці доріжки можуть вести як далі в прірву, так і до зцілення.
Героїня Лізи Джуелл в цій книзі — жінка за 50, з кількома шлюбами за плечима і десятком дітей від перших шлюбів її чоловіків — одна з найкращих героїнь трилерів, що я зустрічала останнім часом. Немолода жінка з особистим багажем травм і собаками, не ідеальна, але якась по-справжньому добра. Героїня, якій довіряєш аматорське розслідування, бо вона чесно зізнається: так, їй хочеться допомогти, але ще їй хочеться відчути потрібність і азарт. Мрію, шо авторка напише про цю жінку ще кілька книжок, бо мені було замало її в одній історії.
В якості недоліку можу зазначити, що, якби я книжку читала, то поріг входження в неї був би вище: вона довго розганяється і не впевнена, шо може причарувати без озвучки так швидко, як зробила це в аудіо. А от каст аудіокниги: неймовірний!
А ще це зовсім не те, за що мені сподобалась, наприклад "Ніщо з цього не правда": майже нуль шаленства, мінімум поворотів сюжету і твісти такі, шо хочеться не здивовано охати, а скоріше сісти і сумно зітхати.
Сімейна драма про зло: так.
Динамічний трилер: ні.
